mayak

Локація: жити на Пересипу

15.03.2018

Интервью

Маяк поспілкувався з Дем’яном Ганулом, який три роки прожив на Пересипу.

Я жив у «хрущовці» на вулиці 7-а Пересипська за залізничним переїздом. Якщо спитати з чим у мене асоціюється Пересип, то найперше — це гул потягів. Спочатку було важко призвичаїтися. Монотонне гудіння заважало заснути. Ось так лежиш, дивишся в стелю і чекаєш, коли проїде потяг. За ним ще один. Але поступово звикаєш. Тепер на новому місці навіть бракує шуму залізниці.

Поблизу будинку знаходиться стихійний ринок. Вдень там торгують, вночі – випивають. Місцеві п’янички облюбували ринок. Повертаєшся вночі додому, а за прилавками вирує життя: хтось б’є товариша по чарці, хтось веде задушевні розмови.

Невід’ємний колорит таких районів як Пересип — заклади з іменними назвами. Біля мене були дві забігайлівки: «У Алика» та «У Михайла» (саме українською). Не знаю, чи це конкуренти, чи монополіст. Трохи далі — магазин розливного пива та гральний заклад. Загалом типовий набір культурного дозвілля для спальних районів. Єдине, що тішило, магазин випічки за рогом.

У вихідні чи святкові дні найгостріше відчуваєш «комфорт» Пересипу: на вулицях порожньо, місцеві або сидять по домівкам, або їдуть в центр чи на Поскот. Район оживає лише зранку та ввечері, коли мешканці йдуть на роботу та повертаються назад. Зелені зони — ще одна розкіш. Їх просто немає. Свого пса вигулював вздовж залізничної колії на вузькій смужці газону з травою.

Коли Пересип порівнюють з житмасивом Котовського, чуєш «зате ми ближче до центру міста». Це сумнівна перевага. Так, до центру можна дістатися вдвічі швидше, але на Пересипі немає кінцевих зупинок маршруток, всі їдуть транзитом. Тому зранку, в годину пік, все на що ти можеш розраховувати, це третя сходинка задніх дверей.

Під час сильних злив Пересип стає водною артерією. Більшість відео в мережі з плаваючим транспортом в Одесі зняті саме на Пересипу. Одного разу «поплавав» й сам. Машина товариша, в якій окрім нас, знаходились ще два пасажири, заглухла в найглибшому місці на дорозі. Довелося вилазити через вікна. Стоячи по коліна у воді, виштовхали автомобіль на узбіччя. Не знали, що робити. На щастя, їхала вантажівка. Ми забралися в кузов і так добралися додому.

Заметілі — ще одна головна біль. Все ніби як в інших районах міста: маршрутки і трамваї не їздять, тротуари завалені снігом. Але це як комора в квартирі — все захаращено і прибирається в останню чергу.

Важлива частина мого життя — це спорт. На Пересипу з цим було стерпно: бюджетний спортзал та майданчик з поперечиною поблизу. Зранку бігав до Жевахової гори. Інколи бігав до моря. Щоправда, на пляж доводилось прориватися «з боями». Туди пускали лише за перепустками, хоч пляж громадський. Доводилось кожного разу встрявати в безглузді суперечки з охоронцями.

Чи на Пересипу більший рівень злочинності, ніж в інших районах? Не знаю. Кажуть, що так. Але на собі не відчув. Добирався вночі без пригод. До речі, якщо не має грошей на таксі, то з вулиці Преображенська швидким ходом дістаєшся за 1,5–2 години. Перевірено.

Поделиться


Оставить комментарий: