Люди

«Я поняла, насколько тяжело ему было» — мамы геев об ориентации детей

26 июня, 2018
Мамы геев рассказали Маяку, как они отреагировали на каминг-ауты свох детей, с какими трудностями сталкивались, и мечтают ли о внуках.Анна, мама Саши: Когда я забеременела, то была уверена, что рожу девочку. А на седьмом месяце беременности мне сказали, что это мальчик. Я немного расстроилась, но потом, конечно, была счастлива. Когда Саша рос, было видно, что он вот такой нежненький. Ему больше нравилось гулять с девочками, а не играть в мяч. В глубине души я всегда чувствовала, что он гей, и сильно этого боялась. Я опасалась, что ему будет очень сложно, если это подтвердится.  Когда Саше было 15 лет, я уже не могла спать по ночам из-за этого. В то время мы жили в Хорватии, а там отношение к геям еще хуже, чем у нас. Мне нужен был точный ответ.
Когда я спросила сына в лоб, гей он или нет, он ответил: «Да, мама, это так». В ту же секунду у меня внутри всё перевернулось и я встала на его сторону. Я поняла, насколько тяжело ему было всё это время: ничего не говорить никому из родных. 
Я прекрасно понимаю, что нетрадиционную ориентацию не заказывают у Бога, никто этого не хочет, все этого боятся, но от этого никуда не убежишь. Сейчас я довольна и счастлива. Мой ребенок хороший человек и друг, его очень любят, он общительный. Я не жалею его, а просто приняла таким, как есть.
Его папа категорически против нетрадиционной ориентации. А я полюбила сына еще больше: какой он храбрый, как он это пережил.
Бабушка, моя мама, знает, что Саша гей. Она обожает его, и ей совершенно всё равно, какой он ориентации. Она только переживает за него. Папе мы так ничего и не сказали и не поднимаем эту тему. Мы все живем отдельно. Саша живет в Киеве, я — за границей, папа — в другом городе. У них с папой хорошие отношения. Саша совершенно не манерный, но у него есть что-то в таком стиле. Если папа и догадывается, то думаю, что принимает его…. Хотя вряд ли. За папу не могу говорить. Конечно, я знакома со многими Сашиными друзьями. Я очень люблю людей, которые рядом с сыном. И спокойна, когда они вместе и Саша счастлив. Мы пару раз встречались, и ребята были счастливы, что я на Сашиной стороне, потому что их родители не приняли, и им пришлось уехать из родного города. Я показываю всем друзьям и кумовьям биографический фильм «Молитвы за Бобби». Это фильм о маме, которая сильно верит в Бога, и была ужасно против ориентации сына. Мой молодой человек тоже был гомофобом. Мы где-то месяц практически каждый день разговаривали. Один за другим мы посмотрели несколько фильмов, которые открывают глаза, что ориентация не заказывается, а так просто получается. Гея или лесбиянку может родить каждая женщина, никто от этого не застрахован. Пару раз я замечала какое-то сожаление со стороны знакомых. Но я считаю, что ни меня, ни Сашу не нужно жалеть — так случилось. Самое главное — чтобы мой сын был здоров и счастлив. А с кем он будет счастлив, меня совершенно не касается.
Конечно, я тоже хочу внуков, и Саша мне их пообещал. Не знаю, каким образом он это сделает, но надеюсь. Про запас у меня еще есть дочка, так что я не расстраиваюсь.
Сашу один раз очень сильно побили в Киеве. Я предполагаю, что это было из-за его ориентации. Они с другом в семь утра возвращались с вечеринки, и на них напали пятеро. Саша получил сильную травму головы, у него началась эпилепсия. Он прошел очень сложный период из-за этого. Мы обращались в полицию, но так и не нашли, кто это сделал. Сейчас Саша путешествует — живет в странах, где нетрадиционная ориентация воспринимается нормально. У него не написано на лбу, что он гей. Но я прошу его, чтобы он избегал агрессивных гомофобов. Другим родителям ЛГБТ-детей я советую ни на секунду не забывать, что это их ребенок. Это самое главное. У меня появилось еще большее уважение к Саше, когда он признался мне. Я поняла, насколько тяжело ему было все эти годы, когда он понял, что не такой, как все. Мне очень жаль, что он переживал это сам. Мне было бы намного проще, если бы он сказал об этом раньше, и мы пережили это вместе. Неважно, какой ориентации ребенок. Главное, чтобы он был здоров, счастлив и любим.Людмила, мама Влада: У нас з сином з самого дитинства були досить довірливі відносини. Він розповідав мені усе, що з ним ставалося, і гарне, і погане. Так ми з ним домовлялися. Про свою орієнтацію він розповів мені на першому курсі інституту. Він зателефонував і сказав, що хоче зі мною серйозно поговорити. Можливо, спочатку він сам вагався, або боявся мене травмувати. Спочатку він сказав: «Мамо, я сам не впевнений, але мені здається, що я гей». Я не буду обманювати і казати, що мені було легко або що я цьому раділа. Спочатку намагалася розмовляти з ним, переконувати. А потім зрозуміла, що у мене є два шляхи: або він закриється і більше не буде зі мною відвертим, або я буду поруч.  Я запропонувала сину відсвяткувати День народження у колі його друзів — вони зробили мені свято. Але я побачила дуже багато травмованих дітей. Були чужі хлопці, які приходили і плакали в мене на плечі від того, що вони заздрять Владу, бо у нього є з ким поділитися і йому довіряють. Були діти, які пішли з дому. Були діти, яких вигнали з дому. А деякі вдома прикидалися перед батьками, хоча жили зовсім іншим життям.  Тоді настав момент, коли я зрозуміла: або я з сином і він буде зі мною відвертим, або я його не прийму. З того часу у нас немає проблем з цього приводу. Він говорить: «Мамо, ми цю тему закрили: або ти зі мною, або — ні». Я з ним, іншого шляху для себе не бачу. Про орієнтацію Влада знають всі родичі. Моя рідна сестра робить вигляд, що приймає його, але вона категорично це ненавидить. Вона йому про це не говорить. Двоюрідна сестра Влада спілкується з ним, не відштовхує від себе. А для двоюрідного брата Влада не існує.
Ми живемо у досить маленькому містечку, де всі знають одне одного, Звичайно, там нетрадиційна орієнтація категорично не приймається і засуджується. Я відчуваю це і на собі, і на синові. Але я зробила вибір: або думка чужої спільноти, або моя дитина.
У соцмережах на Влада виливається багато бруду. Коли він приїжджає додому, ми знаємо, що ввечері йому не можна виходити з дому, тому що це небезпечно. Його не раз попереджали: «Приїдеш — уб’ємо». А в Києві, з одного боку, населення більш відкрите, а з іншого боку, він спілкується з тими, хто приймає його таким, як є. Хоча є досить багато людей, які в обличчя грублять, пишуть негативні речі у соцмережах. Але Влад сприймає це з посмішкою: «Це їх вибір, а це мій вибір». Мені неприємно, коли говорять, що ці діти несуть якийсь бруд у спільноту. Вони нікого не втягують у своє життя, не пропагують цим займатися. Вони просто так живуть. Подивіться на звичайну гетеросексуальну спільноту: скільки є бруду, вбивств, зґвалтувань, і ніхто нічого про це не говорить. Але обов’язково говорять про людей нетрадиційної орієнтації. А вони живуть самостійним життям, добиваються усього самі, ні в кого нічого не просять.  Мене завжді дивує, чому ніхто не кричить геям: а для чого ви ідете в АТО? А там багато таких хлопців, і там ніхто не каже, що вони зайві. А тут, де вони нікого не чіпають, їм немає місця. Дуже боляче за цих дітей. Серед друзів Влада близько половини просто приховує від батьків свою орієнтацію. З ним разом живе хлопчик… Маша. Хлопчик чи дівчинка — не знаю. Він просить, щоб його називали Машею. Мама його прийняла і спілкується з ним, а старший брат категорично відмовився від нього.
Я не раз піднімала тему внуків, і Влад сердиться на мене за це. Він дуже сімейний, з дитинства для нього дуже важлива була родина. Я знаю, що він був би гарним батьком: його дуже люблять діти, він вміє з ними спілкуватися. Тому я кажу йому: «Якщо ви вирішите завести дитину — хай це буде прийомне дитя — я завжди підтримаю». Якщо є заради кого жити, хочеться чогось досягати й прагнути.
У нашому суспільстві є думка, що нетрадиційна орієнтація — це порушення культури. Вважається, що люди самі її вибрали, як алкоголізм або наркоманію. Але ніхто не говорить, що це фізіологія, особливості, закладені з народження. Ці люди не винні в тому, що вони такі. Просто хтось має сміливість про це заявити, а хтось це ховає. Усе життя живе у шлюбі, не має від цього ніякої радості, але не може заявити про це відкрито і страждає. Колись я завжди казала: «Геї мені ніяк не заважають, тому я до них ніяк не ставлюся». Чому я повинна їх засуджувати, якщо вони мені не заважають жити? Хай собі живуть своїм життям.
А зараз я думаю, що досить багато «гетеросексуалів», які страждають від алкоголізму й наркоманії, позбавляють себе життя, можуть бути отими прихованими гомосексуалами, які побоялися в цьому зізнатися і жили не своїм життям.
Мені подобається фраза: «Наші діти не просили, щоб ми їх народжували». Ми вирішили народити дитину і народили саме таку дитину. У чому вона винна? Як можна зараз її відштовхнути? Саме зараз потрібно підтримати її, щоб вона стала не ізгоєм, а особистістю. Якщо батьки підтримали дитину, вона стане лікарем, енергетиком, юристом — вона стане особистістю. А якщо не підтримувати дитину, у неї може нічого не бути. Вона просто зламається. Без підтримки батьків ці діти приречені на нещасливе життя. Якщо вони не потрібні спільноті, ще й власній сім’ї, для чого їм жити? Вони почнуть приймати наркотики, пити, вести розгульний спосіб життя. Вони не будуть жити життям, яке в них є, бо не бачитимуть у цьому сенсу. Треба прийняти їх і дати їм сенс, показати, що вони нам потрібні. Вони наші, ми їх любимо. Маяк уже рассказывал, как живет гей-пара в Одессе Фото с КиевПрайда-2018: UN Women / Volodymyr Shuvayev

Комментарии


Читайте также