Ярослав Грицак: Одеса – це метропольне місто

В рамках дискусій “Society Salon XXI” до Одеси завітав відомий історик та публіцист Ярослав Грицак. Зустріч пройшла в Impact Hub Odessa.  Грицак поділився своїм баченням майбутнього України, розповів про унікальність Одеси в сучасній політичній історії, що прийшло на зміну питанням “мови” та “Бандери”, чим Порошенко схожий з Путіним та багато іншого. Пропонуємо найцікавіші тези розмови.

Місто-кабінет

Одеса є метропольним містом. Для прикладу, Львів та Краків є також метропольними. Це міста, які відіграють важливу роль для цивілізації. Це міста-кабінети. Тут немає того, що є у столицях: де, просто кажучи, «бабло» перемагає добро. Тут ще залишається місце для добра. Тут є динаміка. Нові ідеї постають у світі саме у містах-метрополіях. Хоча для мене зараз найважливішим містом є Дніпропетровськ. Саме це місто зараз вирішує політичну конфігурацію України.

Суспільство з префіксом “пост-“

Ключова доба в сучасній українській історії, яку ми не зауважуємо – 1998-2008 роки. Перший уряд при Кучмі у 1998 році був реформаторським. Йому вдалося провести важливі зміни. З 98-го року в Україні почався підйом економіки, що тривав до 2008, коли сталася криза. Важливо, що в ці роки в Україні була відносна демократія (коли результати виборів не можна передбачити). Щоб знати країну, треба оперувати цифрами. Економісти звертають увагу на важливий момент: починаючи з 2011 року прибутки від IT-сектору перевищили прибутки від продажу української зброї за кордон – ми перейшли в суспільство з префіксом “пост-“. Це несе дуже важливі зміни, котрі ми поки не можемо усвідомити.

ЛГБТ потіснили “мову” та “Бандеру” 

У неділю в Києві пройде парад ЛГБТ. Це зараз буде нова лінія «війни» в Україні. ЛГБТ потіснила з порядку денного питання «мови» і «Бандери». Згідно соціологічного опитування «Рейтингу» щодо «проблем українців» вперше питання російської мови набрало нуль відсотків. Очевидно, певні сили, ще будуть намагатися грати на питаннях «мови» чи «Бандери», але вже без того ефекту, як раніше.

Про траєкторію України

Україна розігналася і має добру траєкторію, бракує одного – політичного класу, здатного піднятися в небо. Я вірю, що це станеться. Але ми навіть не уявляємо, які проблеми нас чекають, коли ми почнемо літати. Це проблеми іншого масштабу і характеру. Від цього зльоту багато виграють, але будуть ті, хто програє. Це неминуче. Це до того, що зараз відбувається в Польщі та Грузії. Питання в тому, як унеможливити їх реакціонізм. На моє переконання, для цього Україні необхідний новий суспільний договір.

Про цинічний оптимізм

Олександр Пасхавер (ред. – український економіст) навчив мене дуже доброї речі, яку і вам раджу – цинічного оптимізму. Будьте циніком, але оптимістом. Найлегше впасти в депресію і розчаруватись. Ми не маємо на це право.

Візія міста Лева

Львів би не був зараз таким, якщо б кілька груп (ред. – найвідоміша Унівська група) не почали займатися його стратегією розвитку. У 2006-2007 роках, коли стало зрозуміло, що з революції Майдану нічого не вийшло, депресія була сильною, молоді люди почали втікати масово за кордон, до нас підійшли два місцеві бізнесмени і сказали: «Зробіть так, щоб наші діти не виїхали з України. Якщо вони поїдуть – ми не будемо бачити наших онуків. Ми хочемо мати комфортне спілкування на старості». Це є приклад правильно поставленого питання. Що робити, щоб в цій країні залишалися найбільш здібні люди? Ми працювали близько 4-5 років. Ми зробили стратегію. Паралельно працювала група «Моніторинг», найнята Ахметовим. Вони писали стратегію для Донецька і Львову. В чому між нами була різниця? Група «Моніторинг» визначила стратегію Львову в залученні якнайбільшої кількості туристів. Ми сказали – боронь боже: це швидкі гроші, але це зруйнує місто. Хто приїздить до Львову та Одеси? Дешеві туристи. Це не ті гроші, що дозволяють міняти інфраструктуру. Туризм – це є хліб. Але для нього треба масло. Ми визначили, що Львів має стати сервісним хабом. Це, в першу чергу, освіта, IT-технології, а вже потім ресторани та кав’ярні. Зараз реалізується наша стратегія. Ми не йшли до влади, але педалювали деякі речі, до тих пір, поки вони не ставали органічною частиною дискурсу місцевої влади.

Про Порошенко

Логіка Порошенка десь така сама, як логіка Путіна. Я їх не порівнюю, але він не вірить у суспільство. Він вважає, що суспільство – це добре, але воно ніколи не зможе робити реформ. Тому він прагне робити реформи авторитарно. Ідея така: зібрати всі реформи докупи і почати їх робити. Яценюк для нього був перешкодою. Приїзд Бальцеровича в Україну відбувся не просто так. Він готувався рік чи півтора. Чекали, поки піде Яценюк. Можу помилятися, але це літо буде вирішальним у спробі провести радикальні зміни. Проте авторитарні реформи ніде ще не давали ефекту, крім конфуціанських країн. А у нас народ не конфуціанський, а махновський, він зразу починає бунтувати. Авторитарні реформи у нас робляться вже двісті років, але я поки не бачу успішні приклади.