Валерій Лавровський

19 марта 2022

«Я сподіваюся, що пекло незабаром покине мою країну». Фотощоденник київської фотографки під час війни

Українська фотографка Ліза Букреєва показала німецькому виданню Die Zeit свій фотощоденник, який вона веде з початку повномасштабного вторгнення. Переказуємо дописи дівчини від першої особи.

З початку війни 28-річна Ліза живе у підвалі в Києві, де вона і ще чотири людини, три собаки і три кішки ховаються від атак російських військових. Там дві кімнати — одна для людей, інша для тварин. З першого дня дівчина веде свій фотощоденник у цьому притулку і лише зрідка зовні.

Вікна заклеєні скотчем, щоб у разі вибуху не розлетілися уламки.

День 1, 24 лютого 2022

Це найжахливіший ранок. Неможливо бути готовим, що б ви не робили раніше. Важливо, щоб усі розуміли, що Росія напала на Україну одночасно у різних регіонах.

Ми з сім’єю цілий день готували притулок у підвалі маминого будинку; підтримували наших близьких та оплакували мертвих.

Перший день війни: сиджу під столом, на фото моя мама.

Перша ніч: мій брат спить на підлозі.

День 3, 26 лютого 2022

Ніч була важкою, майже не спала. Вибухи та постріли чутно цілодобово, лише з короткими перервами. Але з нами все гаразд, ми в безпеці. Будь ласка, цінуйте світ!

Мій брат дивиться новини.

Ми спимо тут утрьох. Коли звучить повітряна тривога, ми натягуємо на себе матрац для захисту.

День 5, 28 лютого 2022

Це злочин проти людства. Це більше, ніж зло. У Харкові обстріляли житлові квартали. Вони намагаються знищити Чернігів. Багато жертв серед цивільного населення. Ми пішли здавати кров; у моєї мами група крові АВ, але в лікарні вже не було пробірок. Потім ми знову у нашому притулку.

Моя мати робила прикраси ручної роботи.

Собака у притулку.

День 10, 5 березня 2022

Переглядаю фото друзів, знайомих та інших українців. Я помічаю, що ми виглядаємо однаково. Нас неможливо обдурити. Я сподіваюся, що пекло скоро покине мою країну. Вперше за десять днів я побувала вдома — потрібно було забрати корм для собак.

Я зрозуміла, що вже не пам’ятаю, як ходити без взуття на ногах, спати. Тепер мені здається, що я народилася із туфлями на ногах. Якщо вам потрібно швидко змінити дислокацію, важливо завжди бути повністю одягненим, включаючи пальто. Температура повітря у Києві сьогодні — -1°C.

Блокпост біля дому.

По дорозі додому вперше від початку війни.

День 10.

Собака у притулку.

Мій брат.

День 12, 7 березня 2022

Вперше мені вдалось трохи зняти напругу. Вчора був переломний момент. Сьогодні ми граємо в UNO. У мого брата є колода карт з надрукованими на них смайликами — емодзі UNO. Ви берете карту і вас просять показати емоцію, зображену на карті.

Мій брат з однією із своїх карт UNO.

День 13, 8 березня 2022

Сьогодні випав сніг. Гарний! Взагалі, я не люблю зиму. Весна та літо завжди були моїми найпродуктивнішими сезонами. Але відчуття танення сніжинок на руці, відчуття того, що щось змінюється у твоєму повсякденному житті, нагадує мені, що ми досі живі.

Сніжинки.

Ще сніжинки.

Автопортрет.

Алегорія.

День 16, 11 березня 2022

Останні два дні у Києві — тихо. Сьогодні я багато думала про свої плани, які так і не здійснила та відклала на довгі роки. Презумпція. Я ніколи не розуміла, що в мене не може бути майбутнього, яке я собі уявляла.

Дивні часи — ми можемо переглядати війну онлайн.

Ксенія у душі.

День 17, 12 березня 2022

Знову не тихо. Під час війни це означає, що йдуть бойові дії. Сьогодні я давала інтерв’ю й одне питання стосувалося моїх довгострокових планів — відповіла, що завтра перепакую свій рюкзак. Тоді я зрозуміла, що питання насправді мало на увазі щось інше.