Чорт його знає. Головні містичні істоти українського народу

Чорт

Головний персонаж українського демонологічного фольклору та персоніфікація нечистої сили. Після приходу християнства почав асоціюватися з Сатаною та його свитою. Чорт — це антропоморфна істота зі свинячою чи собачою мордою, вкритий чорною шерстю, має рога на голові. Замість ніг — копита або пташині лапи, іноді ноги вивернуті назад колінами чи без пʼят, через це хромає. Також може мати крила чи хвіст.

Чорт, як будь-яка темна сила, має багато імен: дідько, біс, сатанаїл, демон, диявол, лукавий, кат, панич, куций. Вважається, що з всіх «нечистих» він був спервовіку, як і Бог.

Водяники, болотяники, лісовики та інші «нечисті» — це все чорти, які проживають в різних локаціях. Згідно з однією з легенд, вони зʼявилися після того, як Бог дозволив чортові, котрий ще був на його боці, зробити собі товариша. Для цього потрібно було вмочити пальця у живу воду та струсити назад. Але дідько засунув усю руку та стряхнув безліч крапель. Ті перетворилися на різних бісів, котрі потім збунтувалися, за що були скинуті з небес.

Згідно з деякими повірʼями, чорти придумали дуже багато різних речей, але зробили їх трішки бракованими: наприклад, млин, віз, люльку, дудку, скрипку, навчили людей ковальству та винайшли вогонь. Але все це погано працювало, тож Бог вдосконалив. Також чорт придумав горілку та табак.

Чорт здатний перетворюватися на тварин: вовка, барана, кота, півня. Але може приймати вигляд «знайомого кума», вояки чи хромої людини, частіше у чорному одязі. Любить курити люльку.

А ще укладати угоди на душу, про що в фольклорі є багато казок. Однак з дідьком немає сенсу про щось домовлятися: під виглядом потрібної речі або послуги він з великою ймовірністю вручить якийсь мотлох чи непотріб.

Ті, хто все ж хотіли укласти угоду, повинні були вийти вночі на перехрестя доріг, тричі свиснути та гукнути: «Грицю без п’ят!» За сказаннями, далі зʼявиться чорт у вигляді «панича» з ножом та пером. Договір підписується кровʼю із мізинного пальця. Чорт згоден навіть піти на службу до людини, але доведеться дотримуватися специфічних умов, а після смерті розпрощатися з душею.

Вважалося, що чорти спокушають жінок, після чого ті народжують подібних їм чи упирів. Також дідьки розмножуються, справляючи бісовські весілля. Або викрадають нехрещених та проклятих дітей, натомість залишаючи одмінника — крикливу істоту з фізичними вадами.

Чорт любить задурити мозок, наславши видіння на людину. Наприклад, покличе з собою на банкет або до якогось бісовського свята. Вранці ж людина опиняється посеред степу чи болота. Здатен  капостити: посварити з родичами та друзями або забрати якусь річ з-під носа. Тоді треба сказати «Чорте-чорте, не твоє, віддай моє!»

Чорти воліють селитися у безлюдній місцевості: напівзруйнованих будинках, у млинах, на кладовищах, перехрестях, болотах, в очереті, в бузині, в сухій вербі. Може жити навіть в людині, але за це буде тортурити її. Активний уночі або в полудень, дуже небезпечний на Івана Купала.

Бояться грома та молнії, тому у негоду ховається де завгодно: під каменями, деревами і навіть під людиною. Є легенда про те, як молнія вбила чоловіка, під котрим сховався нечистий. Також чорти стережуться свяченої води, хоча великої шкоди вона не може їм наробити, хіба що трохи пече.

Хоча дідько дуже хитрий, в фольклорі та оповіданнях «нечистий» частенько програє людям. Взагалі багато казок про те, як чорт дарує здібність, але, не обдумавши договір, програє, так й залишається ні з чим.

Відьма

Відьму неможливо уявити без чорта, тому що він допомагає їй здобути магічні здібності. Цього персонажа можна зустріти в багатьох українських творах. Навіть зараз у деяких селах мешканці впевнені в магічних силах так званих бабок, які можуть відвести порчу, лихе око чи дати приворотне зілля.

Слід одразу провести межу між чарівницями та відьмами. Якщо перші допомагали людям, то другі — лиходіяли. Чарівниці у більшості випадків отримали силу від народження, відьми за договором з чортом або якщо народжувались від відьми.

Треба зазначити, що у кожному регіоні склався свій корпус вірувань про те, як зʼявляються відьми: народились з фізичними вадами, в дитинстві були відлучені від грудного годування або матір зʼїла маленький вуглець на Святий вечір. Чаклункою може стати кожна сьома дівчина в родині.

Один із моторошних способів описувався так: коли помирає худоба, будь то кобила чи корова, то її виносять на пустир. Жінка приходить туди вночі, довго дивиться на труп худоби, а потім робить дірку в боці, влазить туди, а з тіла вже виходить відьмою.

Зовнішність відьом також різниться: вони можуть мати крючковатий ніс, пушок над губою, плями на обличчі. Чаклунки могли мати хвостик, тому ніколи не купалися на людях. Але ключове — це виразні та великі очі. Хоча відьми в оповіданнях приймають образ вродливої жінки.

На відміну від Західної Європи, в Україні не було масштабних «полювань на відьом», тож ніяких аутодафе. Найчастіше скарги на певних жінок мали приватний характер. За що наказували тілесними покараннями або відшкодуванням збитків. Але не забуваємо про самосуди: селяни могли втопити підозрювану, зарити живцем в землю, побити камінням.

Відьом наказували за конкретні матеріальні збитки: у корови зникло молоко, кура не несе яєць, врожай зіпсувався, негода, хвороби. Вірили, що чаклунки роблять «закрутки» з рослин, які викликають прокляття. Робили їх на житі, пшениці, вівсі, льоні, часнику, цибулі тощо.

Відьми здатні перетворюватися на тварин (жаб, собак, свиней, котів, кобил тощо) та предмети (колесо, стог сіна, сито, голку тощо). Вважалося, якщо завдати їй каліцтво, коли вона у такій формі, — наприклад, відрізати лапу, — то чаклунка також втраче кінцівку.

Умовним місцем зустрічі всіх відьом вважалася Лиса Гора, але не тільки в Києві, тому що в Україні їх дуже багато. Шабаші відбувалися першого тижня кожного нового місяця або під свята: на Різдво, Благовіщення, Великдень, Івана Купала тощо.

Туди відьми зліталися на кочерзі, пранику, вінику, помелі, а пізніше на мітлі, це вже запозичили із західноєвропейських традицій. На шабашах чаклунки танцюють, грають у війну, але навряд чи вступають у звʼязок з бісами, хоча ті відвідують їхні зборища.

Оберегів від відьом багато: мак-видюк, креслення кола косою або крейдою, можна у щілинах сховати кропиву, листя осики, клена, берези, намалювати хреста на дверях або залишити на порозі гострі предмети. Захистити худобу можна, наприклад, обтерши тварин брудною білизною чоловіка.

Також дієвий способ — завести собаку з вовчими іклами, ярчука. Вважалося, що ці пси народжуються від третього покоління сук. Ярчуків бояться не тільки відьми, але й інша нечиста сила.

Перед смертю відьма дуже страждає та реве биком, якщо не передасть комусь свої здібності, тому що за нею приходять біси та катують її. Ці тортури може побачити простий смертний через хомут, стоячи на порозі її дому. Полегшити смерть відьми можна, зробивши дірку в стелі, тоді душа вилетить через неї. Деякі відьми повстають після смерті, ходять у довгому серпанку та пʼють кров у скотини та людей, як упирі.

Упир

Простіше кажучи, це вампири. Мерці, які повстають з могил, пʼють кров людей та тварин, портять молоко в корів. В карпатському регіоні існували повірʼя про опириць — упирів-жінок, чия поведінка схожа на відьомську. Мають червоне обличчя від випитої крові, чотири волосини зібрані у хвіст, губи роздуті, а язик подібний до гадючого жала. Можуть розмовляти з вужами та гадюками.

Деякі з упирів можуть навіть міняти стать, через це їх називають «місячниками». Перші згадки про них зустрічаються у XII столітті.

Упирями стають, народившись від відьми та чорта або відьми та вовкулаки. Також упиря можна створити, якщо помазати кровʼю дитину, яка лягла спати, не помолившись. При цьому упирі не мають статевих органів, тому безплідні. Упирями могли бути самогубці-мізантропи, а також мерці, яких перескочить кошка.

Упирі, як і вампіри, по-перше, тероризують рідних, колишніх коханих та сусідів або людину, яка чихнула, але їй ніхто не сказав «на здоровʼя». До оселі проникають через вікна та двері й нападають на сонних людей, особливо на немовлят, смокчуть кров, припавши губами до серця. Щоб захистити хату, треба покласти на підвіконні залізо, обсіяти маком-«самосієм» чи освятити обійстя.

Упирі можуть перетворитися на тварин, дітей та кущ бузини. Якщо з упирем виходить діалог, то потрібно його заговорювати до світанку, поки не заспіває півень. Тоді є шанс не бути випитим. Після зустрічі з упирем людина починає марніти та втрачає сили.

Упир має дві душі, а за одним із повір’їв, «живе» сім років. Ці істоти здатні насилати зливи, посуху, голодомор, холеру та чуму.

Живе упир у труні, де зазвичай лежать долілиць, але може курити люльки та споглядати за життям навколо. Може вилазити на могильні хрести, лякаючи перехожих. Кровопивці також полюбляють вечірки, можуть гуляти з музикою та танцювати, але побачити це можна тільки опівночі.

Проти упиря ефективні кілок у голову чи груди, а також його можно обнести тричі навколо села. Історично упирів повʼязують з інфекціями та спалахами хвороб, тому що полювати вони починали найчастіше з колишніх рідних.

Іван Франко описував випадок епідемії холери у селі Нагуєвичі у 1830-му. Тоді упирів намагалися розпізнати поміж людей, протягуючи їх крізь вогонь. Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного Василя Борковського, тому пробили його тіло осиковим кілком. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові.

Існують і добрі упирі. Ними може стати перша дитина у сімʼї. Вони, як правило, здатні бачити відьом, блокувати їхні чари та полювати на злих упирів. Відьми та годованці бояться упирів, бо ті сильніші.

Вовкулаки

Одна із назв людей, які вміють перевертатися на вовка. У людському вигляді їх можна впізнати за понурим виглядом, великими бровами, зрослими на переніссі та червоними очима. Вовкулаки мають під пахвою ямку, де сходяться кінці шкіри, через яку шкіра вивертається.

Бувають їх два види — вроджені та обернені. Перші з’являються, якщо вагітна жінка зустрічає вовка або чоловік спить із жінкою проти свята. Народжені можуть жити на селі та вночі перевертатися та вбивати худобу.

Оберненими стають через чари відьом та ворожбитів. Один із таких ритуалів — привести людину на гору, встромити ніж у землю та прочитати заклинання. Такими можуть бути як молоді, так і старі, але ці вовкулаки дуже страждають.

Обернені вовкулаки живуть у лісах та барлогах, можуть потрапляти до зграї вовків, але матимуть душу людини. Через кілька років можуть знову стати людиною: якщо їх провести крізь хомут або вдарити три рази перевеслом.

Вночі можуть прибігати до селища й тужливо вити, тому що страждають від розлуки з рідними. Взагалі намагаються триматися ближче до людського житла, тому що бояться дрімучого лісу.

Після смерті вовкулака може перетворитися на упиря чи мстивого мерця. Щоб цього не сталося, потрібно затиснути пащу двома срібними монетами.

Вовками також можуть обернутися знахарі, які хочуть комусь помститися, наприклад, вбити худобу чи налякати людину. Зазвичай це відбувається в період з листопада по лютий — так званий вовчий час. Є легенди про те, як цілий весільний поїзд перетворили на вовків.

Вовкулака можна впізнати за очима, а також якщо подивитися на нього через ніж лезом від себе. Вважалося, що деякі вовкулаки можуть один місяць бути вовком, а іншій людиною.

Песиголовці

Антропоморфна величезна істота, що має собачу голову. Можуть мати одне око, одну ногу чи одну руку. Потрапили до української міфології  через апокрифи, за однією із версій, вважаються Адамовими дітьми-чудовиськами.

Вважається, що песиголовці їли людей, для цього ловили їх та кидали до ями, де відкормлювали різними ласощами. Щоб переконатися, що чоловік вгодований, кусали його в мізинний палець лівої руки. Якщо кров не пішла, то бідолаху можна їсти.

Є перекази, де песиголовці забирали у свою країну, грабували домівки. Можливо, це повʼязано з нашестям татарів, тому надалі песиголових ототожнювали з чужинцями-загарбниками.

Песиголовців можна обдурити чи здолати підручною зброєю. Є в них й корисні властивості: знають, де закопані скарби, та розуміються на медичних властивостях трав.

Мерці

Мерцями називають прокляті душі людей, які померли неприродною смертю або вели негідне життя. Вони не могли потрапити до потойбічного світу, а земля не хоче приймати їх, через що страждають та шкодять живим.

Мерці помирали страшною смертю: тонули, замерзали, згорали живцем, накладали на себе руки чи були вбиті. Чи у минулому могли бути пʼяницями, розбійниками чи порушниками клятви. Це велика категорія, до якої входять навіть упирі, мавки, потерчата.

Місце смерті чи поховання вважалося нечистим, тому частіше це були перехрестя доріг, межі полів, яри. Що далі від сіл,тим краще. Менша ймовірність, що зловісні істоти нагрянуть непроханими гостями і нашкодять мешканцям.

Мерці не можуть заспокоїтися, поки їх не відспівають. Можуть займатися різними справами: їздити на сивому коні до корчми чи шинку, курити люльку. Іноді відвідувати сім’ю та навіть здатні жити з нею, допомагати по господарству та дивитися за дитиною. Та навіть відвідувати весілля друзів.

Серед шкод: лякають та заїжджають худобу та конів, лякають дівчат, можуть вбити жінку чи чоловіка, залишають сліди у вигляді долоні.

У деяких регіонах вірять, що мерці збираються в церкви в чистий понеділок, на Великдень і на Святий вечір. В такий день краще залишитися вдома, бо можна зіткнутися з мерцями, тоді розірвуть на клаптики.

Ефективний спосіб проти мерця — пробити його осоковим колом. Також можна зловити на свячений пояс і прив’язати, покликати попа аби окропити його, тоді проклята душа більше не покаже себе.