Таіна Федосеєва
04 августа 2022

Найексцентри​​чніший диктатор ХХ століття. Історія імператора, який звинувачувався у канібалізмі

Майже 50 років тому, в серпні 1973 року, в Україні гостював Жан-Бедель Бокасса — «друг СРСР» і диктатор Центральноафриканської Республіки, який став відомим через вельми екстравагантне правління, чутки про канібалізм і прагнення зібрати «гарем» із представниць різних країн. Розповідаємо про те, якою була диктатура Бокасси та як вона завершилася.

Ілюстрація — Артур Бондаренко.

Ілюстрація — Артур Бондаренко.

Майбутній імператор народився 1921 року в селі, яке на той час було частиною Французької Екваторіальної Африки. Батьки хотіли назвати його на честь католицького святого Жана Батіста де ла Саля, але в церковному календарі ім’я скоротилося до Jean-B. de la S, що призвело до неправильного прочитання Jean-Bedel. Друга частина імені, Бокасса, означає «маленький ліс» мовою мбака.

Бокасса рано осиротів: батька, який приєднався до антиколоніального бунту, вбили, а мати після цього наклала на себе руки. Хлопчика відправили до християнської місіонерської школи — родичі сподівалися, що він стане священиком, але Жан-Бедель обрав інший шлях. В 1939-му Бокасса вступив на службу до французького Іноземного легіону, під час Другої світової війни брав участь у висадці союзних військ у Провансі, а пізніше брав участь в Індокитайській війні за збереження Францією своїх колоній. За виявлені бойові заслуги його було навіть нагороджено орденом Почесного легіону.

Церемонія коронації Бокасси, 1977.

Церемонія коронації Бокасси, 1977.

Марка ЦАР після того, як Жан-Бедель Бокасса проголосив себе імператором, 1977.

Марка ЦАР після того, як Жан-Бедель Бокасса проголосив себе імператором, 1977.

Тим часом в 1960-му колонія Екваторіальна Африка проголошує незалежність від Франції: нова держава отримує назву Центральноафриканська Республіка, і її першим президентом стає Давид Дако, кузен Бокасси. Той повертається додому і обіймає посаду начальника штабу збройних сил, стаючи першим полковником країни. А 1965 року влаштовує військовий переворот, кидає Дако у в’язницю, скасовує конституцію ЦАР і, звертаючись до нації, обіцяє, що відмовиться від влади після того, як буде викорінено корупцію, усунуто комуністичну загрозу та стабілізується економіка.

У перші місяці нового режиму запроваджуються й нові правила: усі чоловіки та жінки працездатного віку під загрозою штрафу або навіть ув’язнення мають надати докази того, що мають роботу. Жебрацтво заборонено, в столиці сформовано «бригаду вдач» для спостереження за барами та танцювальними залами. За крадіжку в країні карають відрізанням вух.

У столиці запускається система громадського транспорту, що складається з трьох взаємопов’язаних автобусних ліній, а також поромна переправа річкою Убанги.

Бокасса проводить незвичайну гуманістичну політику: забороняє жіноче обрізання, полігамію (але не для себе) та традицію давати посаг за наречену. А 6 червня 1971 року, в День матері, видає декрет про страту всіх ув’язнених, які відбувають покарання за зґвалтування чи вбивство жінок. Того ж дня всі жінки-в’язні ЦАР виходять на волю.

Режиму Бокасси вдалося досягти визнання і від колишньої метрополії — після погроз ЦАР вийти з зони франка Шарль де Голль особисто відвідав країну з офіційним візитом. Втрачати зв’язки з африканською країною на той час було невигідно — багата ураном республіка була потрібна Франції, яка тоді розвивала свою ядерну програму. Це розумів і Бокасса, який став загравати з іншим полюсом сили: на початку 70-х він встановив відносини з Югославією, Північною Кореєю, Румунією та СРСР.

Жан-Бедель Бокасса та румунський диктатор Ніколає Чаушеску, 1972 рік.

Жан-Бедель Бокасса та румунський диктатор Ніколає Чаушеску, 1972 рік.

Приблизно в цей час починалися війни в Анголі, Мозамбіку та Ефіопії, і СРСР прагнув тут мати свої опорні бази, створюючи дружні союзи з африканськими лідерами. У Союзі Бокасса, який на той момент уже проголосив себе довічним президентом, побував з візитом. 1973 року відвідав кримський дитячий табір «Артек», де став почесним носієм значка ВЛКСМ та гостьової піонерської краватки.

Жан-Бедель Бокасса у піонерському таборі «Артек» під час візиту до СРСР, 28 серпня 1973 року.

Жан-Бедель Бокасса у піонерському таборі «Артек» під час візиту до СРСР, 28 серпня 1973 року.

Колишній головний кремлівський лікар Євген Чазов у ​​своїх мемуарах описував, як Бокасса полюбив місцеву кухню та попросив відправити з ним радянського кухаря. Той знайшов у холодильнику на президентській кухні людське м’ясо і з жахом утік у посольство. Чутки про канібалізм переслідували Бокассу все його правління: розповідали, що одного разу він нагодував свій кабінет міністрів одним із цих самих міністрів, розправившись із політичним опонентом.

Під час закордонних поїздок президент шукав собі і дружин — їх у нього було 19. Головна дружина мала ім’я (а пізніше і титул) — Катерина Дагніаде, інші найчастіше іменувалися за національністю: «Німка», «Шведка», «Румунка» (румунська танцівниця Габріелла Дрімбо вступила у зв’язок з Бокассою з ініціативи Ніколає Чаушеску, який хотів отримати дозвіл на участь Румунії у видобутку центральноафриканських алмазів), «Кот-д’Івуарка».

Від третьої дружини — в’єтнамки, з якою Жан-Бедель одружився ще на початку п’ятдесятих у Ханої, Бокасса мав доньку Мартіну. Ставши на чолі ЦАР, він урочисто возз’єднується з втраченою дочкою, але пізніше виявляється, що дівчина — самозванка, швидше за все, надіслана французьким консульством у В’єтнамі. Знаходиться справжня Мартіна, але Бокасса вирішує  заразом удочерити  і самозванку теж. Обох видає заміж, причому чоловік псевдо-Мартіни згодом візьме участь у змові проти тестя і буде страчений.

Жан-Бедель Бокасса та його дванадцята дружина — румунська танцівниця Габріелла Дрімбо, 1975 рік.

Жан-Бедель Бокасса та його дванадцята дружина — румунська танцівниця Габріелла Дрімбо, 1975 рік.

У 1976 році Бокасса замислюється над створенням у країні спадкової монархії. Раніше він дуже зблизився з режимом Каддафі в Лівії і навіть ненадовго прийняв іслам, змінивши своє християнське ім’я Жан-Бедель на Салах-ед-дин Ахмед Бокасса. Це «зближення» змусило президента Франції Валері Жискар д’Естена пообіцяти центральноафриканському президентові дуже суттєву матеріальну допомогу — в обмін на розрив із Каддафі та збереження французами свого впливу.

4 грудня 1976 року Бокасса оголосив про перейменування Центральноафриканської Республіки на Центральноафриканську Імперію та проголосив себе імператором Центральної Африки. Починається підготовка до урочистої коронації, що стала майже точною копією коронації Наполеона 1804 року.

Художник Ганс Лінус Мурнау написав два великі парадні портрети Бокасси. Для імператора з позолоченої бронзи був виготовлений трон у вигляді орла з розкритими крилами, придбана в Ніцці старовинна карета, а в Бельгії — вісім білих коней. Костюмами займалася французька фірма Guiselin, яка колись виконувала аналогічну роботу при Наполеоні Бонапарті. Мантія імператора була декорована тисячами перлин, прикрашена золотими емблемами у вигляді орлів та горностаєвим хутром. Подібна мантія, але трохи скромніша, шилась і для імператриці Катерини. Створенням корон також займався французький ювелір.

Коронація Бокасси.

Коронація Бокасси.

Для прийому гостей було придбано десятки новітніх Mercedes-Benz, замовлено 24 тисячі пляшок шампанського Moët & Chandon та віскі Chivas Regal, а також 10 тисяч приладів столового срібла. Але із 2500 запрошених гостей на церемонію прибули лише 600, включаючи сотню журналістів. Монархи, яких Бокасса дуже хотів бачити, проігнорували запрошення, і єдиним аристократом на коронації був князь Еммануїл Ліхтенштейнський, член правлячої карликової держави в Європі.

Особливо образливим для імператора стала відсутність папи римського Павла VI. Швидше за все, Бокасса мав намір, як колись Наполеон Бонапарт, взяти корону з рук папи і поставити її собі на голову самостійно. Навіть президент Франції не приїхав, обмежившись лише подарунком — шаблею «наполеонівської доби».

Коронація, звана вечеря та парад — усе із золотом, діамантами, гусарами в мундирах та голубами в торті — обійшлися бідній африканській країні приблизно у чверть річного бюджету. Зарубіжна преса змагалася в дотепності, описуючи всю цю пишність. Між тім з казковою розкішшю коронації та імператорського двору контрастував надзвичайно низький рівень життя в ЦАР.

Імператору довелося правити недовго. Після жорстокого придушення протестів школярів (тих зобов’язували купувати уніформу за нечувані за мірками країни $20), коли понад сотню дітей було вбито, і чуток про канібалізм Бокасси, що все більше поширювалися, підтримка імператора ставала для Франції небезпечною.

20 вересня 1979 року, поки Жан-Бедель перебував з візитом у Лівії, за участю французьких десантників стався безкровний державний переворот, після якого Давид Дако знову став президентом відновленої республіки. Імператор у вигнанні спочатку жив на Берегу Слонової Кістки, потім разом із Катериною оселився у замку Ардікур під Парижем. Тим часом у ЦАР над ним було влаштовано заочний суд, який засудив його до смертної кари та конфіскації всього майна за звинуваченнями у 13 злочинах — у тому числі вбивства, канібалізм, розкрадання державних коштів, незаконне використання державної власності в особистих цілях та зґвалтування.

Бокаса в Ардикурі, 1985 рік.

Бокаса в Ардикурі, 1985 рік.

Попри це Бокасса наважився — можливо, знову надихнувшись поверненням Наполеона з Ельби — повернутися до своїх підданих, розраховуючи, що це приведе його на трон. Однак був заарештований, і почався новий судовий процес, результатом якого стало зняття з нього звинувачення лише в канібалізмі — але не через брак показань свідків, а через юридичну плутанину. 12 червня 1987 року Бокасса був засуджений до страти. Через рік вирок замінили довічним ув’язненням, потім 20-річним, у результаті 1993 року екс-імператор вийшов на волю за загальною амністією.

У 1996 році він помер від інфаркту, залишив по собі 77 визнаних дітей, один із яких досі є головою центральноафриканського імператорського будинку як Бокасса II.

читайте также
Комментарии