Саша Лоскутов
05 марта 2023

Згинь, нечисть! Які фольклорні духи мешкали на просторах України

Природа в очах наших пращурів була не тільки джерелом ресурсів і середовищем існування, а й місцем концентрації різноманітних таємничих сил. Оскільки світ непередбачуваний, небезпека чатує всюди, а до наукового прогресу ще далеко, людям довелося сформулювати закони і розуміння устрою світобудови, використовуючи очевидні паралелі. Це стосується домашнього побуту, міжособистісних стосунків і навіть моральних орієнтирів. Тут на допомогу прийшли магічне мислення та релігійні погляди.

Зображення — Артур Бондаренко.

Зображення — Артур Бондаренко.

Так у кожної стихії з’явився господар, покровитель і наглядач. Ліси, болота, озера, річки, поля і навіть домогосподарства заполонили лісовики, болотяники, русалки, мавки, домовики та інша нечисть. Здебільшого антропоморфні персонажі, оскільки це спрощувало розуміння, як усе працює. Кожна з цих істот мала власний характер і вимагала до себе особливого ставлення. З деякими можна було домовитися, від інших тільки захищатися. Тут допомагав цілий комплекс ритуалів: від молитви й оберегів до вигуків і демонстрації дулі.

Продовжуємо розповідати про духів природи та побуту, в існуванні яких не сумнівалися наші предки. А про основних містичних персонажів, які жили в уяві українського народу, можна прочитати тут.

Русалки

Утоплениці або «нечисті» покійниці, духи померлих до весілля або на Зелені свята жінок і дівчат. Їх можно зустріти біля водоймищ та нешвидких річок, у полях та лісах. Живуть на дні у кришталевих палацах. Можуть не відрізнятися від звичайних людей або ходять без одягу. Колір шкіри від блакитного до темного, очі — зелені, як у жаби. Якщо мавки мають дитячі сліди, то русалки їх зовсім не залишають. Слід відзначити, що в нашій демонології русалки не схожі на західноєвропейських напівжінок-напівриб, таких називають мелюзини.

Здатні перетворюватися на щурів, жаб, птахів й навіть корів. Русалки можуть здаватися дуже веселими персонами, тому що співають, сміються, плещуть у долоні. Люблять гойдатися на гілках та заважати рибалкам.

А ще люблять задавати загадки, не відповіси — залоскочуть до смерті. Деколи ховаються в корчах, якщо дівчата виходять досвіта по воду, можуть зʼявитися із запитанням: «Полин чи петрушка?» Відповіси «полин» —  відпустять; відповіси «петрушка» — скажуть «Ти ж моя душка»,  заскобочуть та затягнуть у воду. Також небезпеку становить для дітей, яких заманюють у воду, обіцяючи стрічки зі своїх віночків.

У деяких легендах зустріч з русалками вважалася доброю ознакою для людини, тому що служила доказом, що той, хто їх  зустрів, — благочестивий. Тому їх найчастіше бачать діти.

Більше всього легенд про русалок складено у Поліссі. Побачити їх можна переважно на Русальний тиждень. Русалки бояться розп’яття та гострих предметів, оберігають від них трави й гілки, котрі зібрали на Троїцькому тижні. В деяких джерелах вважаються дружинами водяника.

Захиститися від русалок можна за допомогою «татарського зілля» (аїру), полину, м’яти та аконіту: тобто рослин з різким запахом, які нібито дуже «смердять» русалкам. Але іноді достатньо показати дулю.

Мелюзини

Напівриби-напівлюди, які прийшли до української  демонології з німецької та польської. Це ті самі русалки з тілом жінки та рибʼячим хвостом. Можуть бути чоловіками. Мають незвичайну красу та велику силу, живуть у великих водах.

Побачити їх можна на Зелені свята, коли вони виходять на берег та співають. Їх чарівний голос може заспокоїти море та довести до смерті чоловіків. Вони підпливають до кораблів, починають співати, а коли команда засинає, мелюзини перевертають судно та з’їдають всіх. Але їх можна прогнати гарматними пострілами.

Оповідання про них переважно книжного походження, спираються на апокрифи про перехід Мойсея через Червоне море.

Потерчата

Це нещасні духи, які виникають після смерті дітей, які померли нехрещеними або від викидню. Мають постать сороки чи лелеки з потворним та страшним обличчям або вогню.

Їх душа не має спокою й «проситься», щоб їй дали ім’я, «просить хреста», «плаче» в тому місці, де її поховали чи закопали, зокрема, на «могилках» чи у лісі тощо. Душа потерчати також могла перейти у пугача.

Коли летять, то кричать «Хресту» або просто верещать. Можуть перетворюватися на потвор та страшних привидів. Якщо зустрічаєш їх, то треба кинути якусь свою річ, наприклад, хустинку (туди можна покласти гроші чи намочити її кров’ю з мізинця) та перехрестити демона. Тоді потерча може перетворитися на янгола. У Карпатах вважали, що нехрещені потерчата з часом стають русалками, нявками або лісовими духами.

Лісовик

Дух лісу та втілення лісу або може ототожнюватися з чортом. Зустрічається в образі бородатого сірого діда з палаючими очима, який одягнений у звірині шкури. Не має тіні. Одяг та взуття вдягнені зліва направо. Здатен змінювати свої розміри від велетня до гнома. Любить співати до перших півнів, швидко переміщується, тому вважається, що може перетворитися на вітер.

Є покровителем мешканців лісу та може перетворюватися на них: вовка, оленя, сову, зайця. Ведмеді служать в нього охороною. Живуть лісовики на деревах або в дуплах старих дерев. Взимку зазвичай спить в землі, влітку активний.

Володіє своєрідним характером: може налякати людину своїм сміхом чи збити її зі шляху. Але його можна задобрити, якщо залишити частування: горілку чи сухарики. Вважається, що з ним можна домовитися про гарне полювання, і тоді лісовик приведе тварину до мисливця.

Лісовик не любить людей, які лаяться та сплять на його стежках. Коли лісун гукає, то не треба відгукуватися, бо прийде та задушить. Втекти можна, якщо переодягнутися шиворіт-навиворіт або голосно заверещати.

В кожному лісі є свій лісовик, іноді вони можуть зустрічатися та грати в карти на звірів, а можуть і воювати. Лісовики активні на Іванів день, Воздвиження і Єрофія. Вночі під Івана Купала лісовик сидить зазвичай на дереві, кричить, гогоче і лякає.

Має жінку — лісунку, це волохата та сварлива істота з волоссям до п’ят та з довгими грудями, які носить на плечах. Коли лісовик та лісунка справляють весілля, то привітати їх збирається вся лісова, водяна та польова нечисть.

Чугайстер

Це різновид суто карпатського лісовика, який відрізняється життєрадісним та миролюбним характером по відношенню до людей. Має великий, майже зі смереку, зріст, блакитні очі, чорну або білу шерсть та довгу бороду, копита та кігті. Трішки шепелявить. Любить танцювати, співати, грати на сопілці, а ще полювати на мавок та трапезувати ними, розірвавши на дві половини. Його вважають свого роду санітаром лісу, який контролює чисельність нечисті. Якщо треба нарубати дрова, то чугайстер відриває собі одну ногу. Може являтися в подобі вітру чи вихру, а під час сну — змієподібної істоти.

Згідно з легендами, чугайстер, на відміну від лісовика, був людиною, на яку навели пристріт чи яку прокляли на вічне життя у лісі.

Чугайстера можна зустріти в лісі та в горах вночі, наприклад, він може прийти до багаття та поспілкуватися з лісорубами чи пастухами або засмажити на вогні здобутих мавок. Але краще з ним не танцювати, бо залишишся без взуття. Чугайстер ніколи не відмовиться від частувань, тим більше якщо це куліш чи бануш, бо у лісового добряка немає зубів. Готовий допомогти мандрівникам, які заблукали, але може нашкодити, якщо лаятися у лісі чи багато часу проводити у ньому.

Міфи та легенди про чугайстера зустрічаються найчастіше на Гуцульщині. Його образ популяризував Михайло Коцюбинський у творі «Тіні забутих предків».

Мавки та нявки

Постають в образі оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям з блискучими очима, іноді носять прозорий одяг. Волосся чорного чи зеленого кольору прикрашене квітами, вони його використовують, щоб чіплятися за гілки дуба чи берези та качатися на них. Мають маленькі ноги, тому залишають дитячі сліди. Вважається, що мавками стають душі утоплениць та нехрещених померлих дівчат. Тому їх часто ототожнюють з русалками.

У мавок немає шкіри на спині, тому можна побачити їх нутрощі. Мавки люблять збиратися на ігровищах — це галявини, де не росте трава. Живуть у лісах та гірських печерах, які вистелені та обвішані килимами. З краденого льону тчуть одяг. Навесні засаджують поля квітами. Люблять купатися в озерах та потоках, а на Купала проводять вечірки та оргії.

Мавки відрізняються спокусливою красою, тому можуть заманювати парубків у хащі, а там лоскотати до смерті. Хлопців після цього знаходять з обличчям, яке перекривлене сміхом. Люблять лякати подорожніх в ніч Зелених свят. Іноді мавки можуть приходити до людей, щоб висмоктати силу через груди.

Якщо мавку піймати та забрати додому, то вона рік буде служити, ткатиме, а їсти буде тільки пар від їжі. Потім її заберуть сестри-мавки. Нявками їх ще називали, бо вважали, що мавки не співають, а верещать через відкриті нутрощі.

Уявлення про них зустрічаються в Карпатах, на Поділлі та Волині.

Польовик

Володар полів. Образ близький до лісовика,  має шерсть, хвіст, кігті, ріжки, телячі вуха та великі зуби. Може поставати у вигяді птаха, бугая, козеняти. У подобі людини польовик голий з чорним тілом чи в білому одязі, з травою та колосками замість волосся. Найімовірніше, таке уявлення склалося через вид стогів сіна, які вночі можна сплутати з істотою.

Живе у полях, степах, ровах, на луках. Як і лісовик, може змінювати розмір, а також спить взимку.

Польовик може бути лихим: збиває з дороги, може завести до небезпечних місць, нищити врожай, якщо йому не залишити частування. Але якщо завоювати його прихильність, то допоможе знайти дітей та худобу, які заблукали у полях, та захистить врожай від граду чи злив.

Болотяник

Господар боліт, який є родичем лісовику та водяному, тому що тотожній чортам. Зазвичай його описують як нерухому величезну істоту, яка живе на дні болота. Дух сліпий, вкритий водоростями, равликами, лускою та багном.

Або так: голий сивий дід із довгими, як у жаби,  руками, вкритий сірою шерстю з вкрапленнями водоростей, має витріщені очі на жовтому обличчі, довгу бороду, з якої стікає багно.

Істота, звісно, недобра до людей, оскільки болота становили небезпеку для мандрівників завжди. Особливо господар боліт полюбляє трясовини, тому воліє розташовуватися неподалік від них і заманювати подорожніх на квітучі галявини, які насправді є порослими травою драговинами. Варто мандрівнику опинитися в одній із таких пасток, як болотник топить його.

Вважалося, що болотник вміє імітувати різні звуки, тваринні та пташині. Лякає подорожніх сміхом, стогоном, бульканням, прицмокуванням, плескотом води.

Є версії, що у нього є дружина — болотниця. Теж особа не дуже доброзичлива до людей.

Також існують повір’я, що болотник, як більшість злих духів, міг обертатися на людей: від священника без хреста до знайомих та близьких подорожнього. Пам’ятаєте блукаючі вогники? Так ось, вважалося, що це душі дітей, які потонули нехрещеними і яких болотник випускає вночі в якості пастки.

Від болотника можна було захиститися за допомогою молитви і хресного знамення. Можна його також вбити, якщо осушити болото.

Водяник

Злий дух водної стихії, також один із різновидів чорта. Покритий мулом, лускою, має бороду та волосся з водоростей. Іноді в нього є довгий хвіст та крила. Вважалося, що водяник править рибами, водними тваринами та навіть русалками. Тому може мати вигляд величезної риби.

Водяник розливає річки, ламає водяні млини, перевертає човни, може топити худобу та людей. Закономірно, що найнебезпечніше зустріти його після заходу сонця та на Івана Купала. Водяник, як і болотяник, любить пʼяниць. Утоплеників перетворює на слуг та русалок. Але буває у гарному настрої та просто жартує: то налякає, схопившись за ногу, то закине човен на хвилях до іншого берегу. Любить у подобі діда погрітися біля вогня, який запалюють рибалки.

Водяника можна задобрити, якщо кинути йому у воду варену рибу, сіль, горілку та тютюн, а також дохлих коней та мертвонароджених дітей. Рибалки діляться з духом води першим уловом. Ще водяник любить раків та вʼюнів, тому їх краще не ловити.

Водяник іноді може навмисно потрапити до сіті у вигляді сома, але якщо його принести додому, то він развалить хату.  Може також ставати козлом, котом, собакою. У цій подобі сидить на березі водоймів, річок, озер.

Мірошники захищалися від водяника, носячи шкуру чорного козла, що нібито відлякує його.

Топельці

Це ожилі утопленики, які затягують неуважних людей під воду. На відміну від водяника вони високі та худорляві, мають зелену шкіру в слизу, велику голову та темне волосся.

Інколи вони не одразу топлять людину, а, як і деякі біси, можуть зіграти з нею.

Також існують такі істоти, як потопельники — це духи, які навмисно або випадково загинули на водоймах. Мають чорне волосся, білу або чорну, як вугілля, шкіру, кожного місяця зʼявляються на місці загибелі або купаються кожної ночі.

При зустрічі з ними не можна говорити, чіпати чи якось привертати їх увагу. Побачивши людей, моторошно регоче та заманює до води, щоб потопити. Можуть обертатися на хлопця, однорічну дитину, коня. Їх не можна хоронити на цвинтарі, бо тоді буде град та побʼє посіви.

Блуд

Блуд — це один із чортів, який завис між небом та землею, коли був скинутий з царства божого. Тому чіпляється до всіх, до кого можна, та «допомагає» їм заблукати. «Як на чоловіка блуд нападе, то й серед села дороги не знайде».

Для цього тьмарить розум, насилає видіння або кличе. Може обернутися на будь-яку істоту чи предмет, якщо це допоможе привернути увагу мандрівників: козу, птахів, пса, копиці сіна та навіть на світло.

Все це для того, щоб завести подорожнього до небезпечної локації: у трясину, воду чи пастку. Чекає на свою жертву на роздоріжжі, буреломі та на поваленому дереві. Також може обживатися на місці передчасної смерті.

Щоб не заблукати, не варто було згадувати «нечистого»: «Колись йшли чоловік з жінкою з храму, та й чоловік шось того згадав, то він його як до землі пригнув, то так йому здавалось, шо в нього шось на голові сидить (а жінка не бачить). То потім він їх до ранку водив, ледь додому вернувся. То нечистий, то все через нього».

Блуд боявся молитви, хреста, свяченої їжі, часника, а також ліщини, тому що це дерево благословила Богородиця. Не чіпав первака.

Захиститись від його видіння можна, перевернувши на собі сорочку. Також рекомендують вилаяти «нечисту силу», «попісяти в пущі», обкрутитися тричі на правий бік. З облудливого становища може вивести й випадковий зустрічний

Вихор

Персоніфікований повітряний дух, який здатен також надсилати хвороби, наприклад, епілепсії або галюцинації. Вихор крав збіжжя, руйнував хати, ламав дерева та міг навіть підхопити людину. Такий собі образ торнадо, який ще називають котолупом чи крутилою.

Хоча вихор невидимий, його могли побачити люди, які отримали дар від бога чи братуються з нечистою силою. Також його можна побачити через домоткане конопляне полотно. Виглядає він як дід з довжелезною бородою або чорний чоловік, весь у шерсті, з хвостом, одним крилом та нігтями. Вихор не має живота, тому можна побачити його нутрощі. Іноді його зображують крилатим змієм.

Вихор вдень літає посеред полів та роздоріжжя, а також серед поховань нехрещених дітей. Боїться грому, тому особливо активний перед дощем. Якщо курка знесла чортове яйце, то тут точно витівки вихора.

Вважається, що вихор — це чорт з одним крилом, тому крутиться завжди, як ураган.

Оповідали також, що як чортова дочка виходила одного разу заміж за простого чоловіка, то тоді на весіллі чорт як закрутився з радощів, так і став вихором.

Прогнати його можна перехрестившись, за допомогою закляття, сплюнути та показати дулю. Або його можна навіть вбити —  кинути ніж або похрещену сокиру. Треба крикнути «Котолуп» і кинути ніж. Якщо ніж закривавиться, значить, вихора вбито. Кажуть, що будь-які загострені предмети допомагають від вихора.

Проявом чорта також вважають буревій. Повсюди в Україні його пов’язують і з повішениками, однак з огляду на те, що їхні душі відходять до «нечистого», такий зв’язок є виправданим. Зокрема, коли зривається вітровій, буря, кажуть, що це хтось повісився або ж що «вішальник дме» чи «диявол десь тікає».

Домовик

Дух, який живе у хаті та, в залежності від особистості та ставлення, може то допомагати, то шкодити. Його також вважають одним із чортів чи неупокоєним мерцем, тож має різні назви: лихай, дідько, лякайло, іноді федик. Домовиком також може бути душа померлого на місці, де побудували хату. Також його можна придбати з якоюсь річчю чи худобою. Останніх називають годованцами.

Домовика описують як невеликий силует людини з очима, що світяться, або як щось волохате. Може обертатися на хлопчика з ногами цапа чи пастушка, кота, собаку, птаха, вужа та навіть хазяїна оселі. Взагалі домовик намагається залишатися невидимим, але може зробити виняток, якщо господарі добре до нього ставляться. Існують вірування, що федиків можуть побачити тварини, діти та безгрішні люди.

Домовик оберігає житло, стежить за худобою, іноді допомагає у домашніх справах. Може розбудити господаря під час пожежі чи відлякати ворогів. Відьми бояться домовика, він заважає їм красти молоко. Також не дозволяє жінкам спати голими чи ходити з непокритою головою.

Активний вночі та ввечері. Найчастіше побачити домовика можна у Страсний четвер та Щедрий вечір. Зазвичай сидить у темних кутах або ховається за пічкою, може жити на горищі.

Любить, коли в хаті живуть мирно та стежать за господарством. Не подобаються йому сварки, бійки. Не любить солону їжу та солону паляницу, поважає, навпаки, щось солодке: цукерки чи кашу. Хоча не завжди потребує частувань, а може брати свою частку самостійно.

Здатен віщувати за допомогою різних знаків: застерігати про прихід гостя або про щось жахливе, наприклад, про хворобу чи смерть. Домовика можна завести власноруч, якщо носити девʼять днів під пахвою куряче яйце, але таким чином можна завести чортяку.

Якщо його розсердити, то починає вести себе як чорт: розкидає та ховає речі, шумить, може загнати конів до смерті та навіть душити уві сні (Можливо це інтепретація нічного параличу.).

У Карпатах існували вірування, що домовик оселяється у хаті, де не вірять в бога. Таких називають «хатнім чортом», за свою допомогу той забирає життя власника. Щоб позбутися такого домовика, потрібно освятити хату та повісити в оселі церковні атрибути. Також можна обкурити оселю чортополохом.

Доброго домовика при переїзді треба покликати з собою, бо він буде мститися.

У домовика є помічник — дворовик, який охороняє господарство та майно від пожежі, а худобу від мору. За зовнішністю схожий на федька, але може обертатися твариною. Дворовик дружить із козлом (можливо, це повʼязано з його бісовською натурою) та собакою. З іншими тваринами не дуже, особливо з білими. Може їх мучити: вискубувати хвости, гриви та загоняти вночі.

Дітей не варто залишати в хліві, тому що дворовик може їх задушити. Не любить пʼяних та ледачих господарів. Боїться пірʼя сороки.

«Щастя дочасне, а злидні довічні»

Іншими домашніми духами, які при цьому є однозначно шкідниками та капосними істотами, вважаються злидні. Ототожнюють з бідністю та лихом. Варто їм оселитися в будинку, і від нещасть не зітхнути не видихнути.

Можуть бути схожі на старців-жебраків, старих жінок чи маленьких дітей. Як домовик, живуть переважно в запічку чи за піччю. Злидні оселяються в оселях, де пиячать, не прибирають та всіляко лінуються.

Позбутися злиднів можна, обдуривши їх. Треба заманити їх у пляшку, глечик, діжку, табакерку, навіть мішок згодиться. Міцно закрити та викинути чи закопати, але не минути лиха тому, хто знайде і випустить злиднів назовні — не відчепляться та доведуть до банкрутства.

Згідно з ще одним віруванням, позбутися також можна, якщо мести підлогу в напрямку дверей.

Нічниці

Демониці, які заважають сну дітей та полюють на них вночі. У будинок проникають через вікно або двері. Після чого пролізають під або залізають у колиску та бʼють, щипають, смикають дитя, так не дають йому спати. Також отруюють немовлят грудним молоком або самі смокчуть дитину. Нічниці також лазять вночі по пташиних гніздах, випивають яйця і душать пташенят.

Це примари, які схожі на кажанів, птахів чи хробаків. Рідше їх описують як жінок з довгим волоссям у чорному одязі.

Нічницями ставали ненароджені діти, матеревбивці або відьми, що не мали дітей. Щоб не провокувати їх, не треба залишати пелюшки надворі після заходу сонця, виносити дитину вночі, залишати відкритою колиску та купати дітей у воді, що ніч простояла надворі.

Від нічниць можуть захистити обереги з ганчірок та пелюшок ляльок. Їх треба ставити на кожне вікно. Вигнати їх можна через поріг, вікно або піч.

Нічниці також навіюють жахи, насилають безсоння або летаргійний сон, можуть звести з розуму.

Шубін

Дух шахт серед гірників Донбасу. Шубін може бути добрим чи злим, залежно від людини, яка зустрінеться йому. Нагадує старого шахтаря, має палаючі очі та волохаті копита і, як будь-який шахтар, кашляє по-старечому. Носить шубу навиворіт.

Походження прізвиська має декілька версій: нібито це душа шахтаря, який ходить у навиворіт одягненому кожусі та спалює газ, або це злий дух першого жорсткого власника шахт у Кадіївці в Луганській області. Також є версія, що «шу-шу» — це звук метана, який накопичується у шахтах. Звуками кроків, гулом або сміхом Шубін попереджає про можливі обвали.

Добрий Шубін нібито спускається до шахти перед кожною зміною та випалює метан. Допомагає загубленим шахтарям вийти назовні, використовуючи вогник. Щоб задобрити Шубіна, гірники залишають у вибої для нього ласощі.

Злий Шубін провокує аварії на копальнях. Про це є історія. Якось заробітчанин шукав кращої долі та прийшов до пʼяних шахтарів до корчми. Вони його відправили до копальні та наказали запалити смолоскип, нібито перевіряючи на сміливість.

Шахтарі збрехали бідоласі та відправили його на вірну смерть. Хотіли перевірити, чи є метан у копальні. Йому дали шубу, щоб захиститись від опіків, тому що газ при певній концентрації не завжди вибухає, а випалюється. На жаль, сталося найгірше, заробітчанин помер. Ніхто не провів панихиду. З того часу його злий дух тиняється копальнями та мстить шахтарям.

До речі, в регіоні була популярна марка пива «Добрий Шубін» донецького пивоварного заводу «Сармат». Ім’ям духа називали розважальні заклади та бари.

читайте также
Комментарии