Унікальність ісландської системи полягає в тому, що саме дошкільні заклади стали лабораторією нових підходів до виховання. Тут діти з ранніх років вчаться відкидати традиційні гендерні ролі й розкривати ті риси характеру, які зазвичай суспільство дозволяє розвивати тільки хлопчикам або тільки дівчаткам. Методику під назвою Х’яллі створила педагогиня Маргрет Пала Олафсдоттір ще 1989 року.
Основа підходу — «компенсаторна педагогіка»: у садку прагнуть навмисно тренувати в дітей ті якості, які суспільні стереотипи «закріпили» за протилежною статтю. Тому упродовж значної частини дня діти займаються в одностатевих групах, а потім об’єднуються для спільних активностей, де застосовують нові навички вже у змішаному середовищі.
У змішаних групах хлопці «забирають» ініціативу й силу, дівчата — турботу й комунікацію, а розділення тимчасово прибирає тиск очікувань і вирівнює навички. Дівчаток заохочують бути сильними, сміливими й незалежними. Вони вчаться долати фізичні виклики: носити дрова, лазити по деревах або навіть ходити босоніж по снігу. Виховательки постійно наголошують: дівчинка може зробити будь-що, і ніщо не повинно обмежувати її лише тому, що вона дівчинка.
Хлопчики так само вчаться тому, що традиційно вважається «дівчачими» рисами та справами: вони розчісують один одному волосся, роблять масаж, говорять компліменти та вчаться уважно слухати. Мета цього підходу — розвинути у хлопчиків співчуття, турботливість і здатність до емоційної близькості, які суспільство часто в них пригнічує.
Простір у дитсадках Х’яллі також повністю звільнений від традиційних маркерів «хлопчачого» чи «дівчачого». Тут немає рожевих чи синіх кутків, а замість ляльок чи машинок дітям пропонують універсальні матеріали — блоки, глину, музичні інструменти, природні об’єкти. Такий підхід дає дітям змогу вільно фантазувати й будувати світ без заздалегідь визначених ролей.
Чи це спрацьовує?
Як показують дослідження, випускники цих садків виростають більш упевненими в собі, толерантними та готовими обирати будь-які професії без огляду на стереотипи.
У дорослому житті це дає змогу підвищити рівень жіночої участі в політиці й бізнесі та закріпити активнішу роль чоловіків у вихованні дітей. Симетричні декретні відпустки для обох батьків стали нормою саме тому, що суспільство сприймає турботу як спільну відповідальність.
Попри всі успіхи, Ісландію не можна назвати ідеальним місцем для жінок. Близько 40% жінок зізнаються, що пережили фізичне чи сексуальне насильство, а багато справ не доходять до суду через недоліки в роботі поліції та судової системи. Хоча закон гарантує рівну оплату, жінки й далі заробляють менше через структурні відмінності у зайнятості та посадах. У 2023 році це стало приводом для масштабного жіночого страйку.
Модель Х’яллі — важливий крок у цій боротьбі, і така система демонструє, що гендерна рівність починається з дитинства. Цей досвід формує суспільство, де стереотипи поступово відходять на другий план, а простір можливостей стає ширшим для всіх.
Ісландія не єдина експериментує з гендерно свідомими садочками. У Швеції теж існують дитсадки, які виховують дітей без акценту на стать. Найвідоміший приклад — садок Egalia у Стокгольмі. Тут вихователі уникають займенників «він» чи «вона» й звертаються до дітей гендерно нейтрально — словом hen. У середовищі немає «дівчачих» чи «хлопчачих» іграшок: кожна дитина може обирати будь-яку гру чи роль.
Такі садки працюють із казками та книжками, уникаючи сюжетів, де герої поділені за традиційними ролями. Дітям показують, що і хлопчики можуть бути ніжними, а дівчатка — сміливими та рішучими. У Швеції цей підхід активно підтримує держава: гендерна нейтральність в освіті закріплена у національному навчальному плані для дошкілля.
Суспільство в обох країнах не підтримує експериментальні підходи одностайно — шириться й критика. Ось що непокоїть опонентів:
- Розділення груп за статтю.
Деякі батьки й педагоги вважають, що розділення хлопчиків і дівчаток, хай і тимчасове, здатне закріплювати ідею «поділу» замість її руйнування. Є побоювання, що діти можуть почати більше підкреслювати «хто з якої групи», ніж бачити себе як єдине ціле у колективі.
- Штучність вправ.
Критики кажуть: коли дівчаток спеціально змушують кидати дрова чи ходити босоніж по снігу, це виглядає як інверсія стереотипів, а не їхнє подолання. Іншими словами — замість свободи дитина потрапляє у «контррамку».
- Суперечка про ефективність.
Є питання, чи справді такі садки впливають на доросле життя. Досліджень багато, але часто вони описові, а не довгострокові.
Щодо Швеції критики ще більше. Використання нейтрального займенника hen викликає найпалкіші дискусії. Консервативні батьки й політики кажуть, що це «плутанина для дітей» і надмірне втручання в розвиток мови. Опоненти наголошують: прагнучи прибрати гендер, система може «приглушити» природні відмінності між дітьми та створити тиск бути «однаковими».
