Голий Мазепа на коні. Як гетьман Війська Запорозького підкорив європейську публіку

Першим художній потенціал в легенді про Мазепу побачив англійський поет та ікона британського романтизму Джордж Байрон.

Він присвятив йому поему «Мазепа», дія якої відбувається після відступу та поразки Карла XII у Полтавській битві. Поранений монарх хоче дізнатися від Мазепи, звідки в нього майстерний хист верхової їзди, та просить «повість, почувши мову чарівну».

Гетьман починає розповідь, де не обійшлося без любовної драми. В юності Мазепа був пажем на службі при дворі короля Яна II Казимира й закохався у польську дворянку Терезу. Дівчина відповідала взаємністю. Але є проблема: вона була одружена з польським графом. Той був значно старший за неї.

Коли шляхтич дізнався про невірність, то наказав привʼязати голого Мазепу до дикого жеребця, «виходня пустелі», та прогнати його до степу:

Кінь, «непогамовний, мов дитя», відносить Мазепу через ліси, урвища, річки. Тяжкій подорожі через Східну Європу присвячена левова частка поеми.

Після виснажений від бігу кінь гине, а привʼязаний Мазепа залишається на вірну смерть у степу, де над ним уже починає кружляти ворон.

Майже вмираючого Мазепу знаходять в степах козаки, в майбутньому він стає їхнім лідером. Після цього гетьман засинає, між тим Карл XII вже годину як заснув.

Наскільки правдива ця історія? Хм, не наскільки.

Вперше цю версію розповів у «Спогадах» польський мемуарист Ян Хризостом Пасек, але її вважають вигаданою. Письменник поширив її, коли Мазепа залишив польський двір.

Можливо, про неї дізнався Вольтер та згадав її у біографії Карла XII, звідки й взяв натхнення Байрон. У передмові своєї поеми англійський поет вказує три цитати французького філософа.

Тільки-но Байрон опублікував поему, як її негайно переклали французькою мовою. Великий вплив вона мала на популярних тоді представників романтизму.

Шалений сюжет з болісною їздою зобразили французькі художники Теодор Жеріко, Ежен Делакруа, Орас Верне, Луї Буланже.

Образ Мазепи надихнув багатьох митців на створення поем та пʼєс.

Віктор Гюго написав власного «Мазепу», присвятивши твір Луї Буланже, який неодноразово зображував українського гетьмана.

Слідом за ним іподраму (це спектакль, поєднаний з цирковою їздою на конях) на три дії написав Генрі Мілнер. Її адаптував до сцени «батько британського циркового кінного спорту» Ендрю Дюкроу. З нею він гастролював у США протягом кількох років. «Мазепа» був дуже популярним під час Громадянської війни в Америці  і найпоширенішою драмою на заході.

Перший спектакль за мотивами поеми відбувся в 1825 році. Її поставили в цирку «Олімпік» в Парижі під назвою «Мазепа, або Татарський кінь». Схожі вистави пройшли в США та  Англії. Іноді Мазепу грали жінки. Щоб не виступати голими, вони вдягали трико.

Образ Мазепи використовували навіть у сатиричних цілях. Ось Джон Дойл зображує короля Великобританії Вільгельма IV під час Виборчої реформи 1832 року.

Створювали навіть вази для розливу вина з зображенням дикого коня та Мазепи. Та сірники.

Надихав гетьман і композиторів: соло для фортепіано у Карла Льове, симфонічна поема у Ференца Ліста, кантата у Майкла Балфа.

Звичайно, ми не забули про ще одне літературне втілення Мазепи. Так, Олександр Пушкін. Російському «їхньому все» не сподобалося, що Байрон героїчно зобразив гетьмана, тож написав відповідочку з Мазепою-лиходієм —  «Полтаву». Гетьман — зрадник та немічний чоловік, а зухвалий знищувач української державності Петро, звісно, у нього геній. Зроз…

Більше століття Мазепа був в тренді, й не тільки серед «романтиків». З винаходом кінематографу зʼявилися перші екранізації. Більшість митців підкорив нездоланний образ Мазепи, як його передав Байрон.