«Я поняла, насколько тяжело ему было» — мамы геев об ориентации детей

Анна, мама Саши

Когда я забеременела, то была уверена, что рожу девочку. А на седьмом месяце беременности мне сказали, что это мальчик. Я немного расстроилась, но потом, конечно, была счастлива. Когда Саша рос, было видно, что он вот такой нежненький. Ему больше нравилось гулять с девочками, а не играть в мяч. В глубине души я всегда чувствовала, что он гей, и сильно этого боялась. Я опасалась, что ему будет очень сложно, если это подтвердится.
Когда Саше было 15 лет, я уже не могла спать по ночам из-за этого. В то время мы жили в Хорватии, а там отношение к геям еще хуже, чем у нас. Мне нужен был точный ответ.

Когда я спросила сына в лоб, гей он или нет, он ответил: «Да, мама, это так». В ту же секунду у меня внутри всё перевернулось и я встала на его сторону. Я поняла, насколько тяжело ему было всё это время: ничего не говорить никому из родных.

Я прекрасно понимаю, что нетрадиционную ориентацию не заказывают у Бога, никто этого не хочет, все этого боятся, но от этого никуда не убежишь. Сейчас я довольна и счастлива. Мой ребенок хороший человек и друг, его очень любят, он общительный. Я не жалею его, а просто приняла таким, как есть.

Его папа категорически против нетрадиционной ориентации. А я полюбила сына еще больше: какой он храбрый, как он это пережил.

Бабушка, моя мама, знает, что Саша гей. Она обожает его, и ей совершенно всё равно, какой он ориентации. Она только переживает за него.
Папе мы так ничего и не сказали и не поднимаем эту тему. Мы все живем отдельно. Саша живет в Киеве, я — за границей, папа — в другом городе. У них с папой хорошие отношения. Саша совершенно не манерный, но у него есть что-то в таком стиле. Если папа и догадывается, то думаю, что принимает его…. Хотя вряд ли. За папу не могу говорить.

Я показываю всем друзьям и кумовьям биографический фильм «Молитвы за Бобби». Это фильм о маме, которая сильно верит в Бога, и была ужасно против ориентации сына. Мой молодой человек тоже был гомофобом. Мы где-то месяц практически каждый день разговаривали. Один за другим мы посмотрели несколько фильмов, которые открывают глаза, что ориентация не заказывается, а так просто получается. Гея или лесбиянку может родить каждая женщина, никто от этого не застрахован.

Пару раз я замечала какое-то сожаление со стороны знакомых. Но я считаю, что ни меня, ни Сашу не нужно жалеть — так случилось. Самое главное — чтобы мой сын был здоров и счастлив. А с кем он будет счастлив, меня совершенно не касается.

Конечно, я тоже хочу внуков, и Саша мне их пообещал. Не знаю, каким образом он это сделает, но надеюсь. Про запас у меня еще есть дочка, так что я не расстраиваюсь.

Сашу один раз очень сильно побили в Киеве. Я предполагаю, что это было из-за его ориентации. Они с другом в семь утра возвращались с вечеринки, и на них напали пятеро. Саша получил сильную травму головы, у него началась эпилепсия. Он прошел очень сложный период из-за этого. Мы обращались в полицию, но так и не нашли, кто это сделал.

Сейчас Саша путешествует — живет в странах, где нетрадиционная ориентация воспринимается нормально. У него не написано на лбу, что он гей. Но я прошу его, чтобы он избегал агрессивных гомофобов.

Мне очень жаль, что он переживал это сам. Мне было бы намного проще, если бы он сказал об этом раньше, и мы пережили это вместе. Неважно, какой ориентации ребенок. Главное, чтобы он был здоров, счастлив и любим.

Людмила, мама Влада

У нас з сином з самого дитинства були досить довірливі відносини. Він розповідав мені усе, що з ним ставалося, і гарне, і погане. Так ми з ним домовлялися. Про свою орієнтацію він розповів мені на першому курсі інституту. Він зателефонував і сказав, що хоче зі мною серйозно поговорити.

Можливо, спочатку він сам вагався, або боявся мене травмувати. Спочатку він сказав: «Мамо, я сам не впевнений, але мені здається, що я гей». Я не буду обманювати і казати, що мені було легко або що я цьому раділа. Спочатку намагалася розмовляти з ним, переконувати. А потім зрозуміла, що у мене є два шляхи: або він закриється і більше не буде зі мною відвертим, або я буду поруч.

Я запропонувала сину відсвяткувати День народження у колі його друзів — вони зробили мені свято. Але я побачила дуже багато травмованих дітей. Були чужі хлопці, які приходили і плакали в мене на плечі від того, що вони заздрять Владу, бо у нього є з ким поділитися і йому довіряють. Були діти, які пішли з дому. Були діти, яких вигнали з дому. А деякі вдома прикидалися перед батьками, хоча жили зовсім іншим життям.

Тоді настав момент, коли я зрозуміла: або я з сином і він буде зі мною відвертим, або я його не прийму. З того часу у нас немає проблем з цього приводу. Він говорить: «Мамо, ми цю тему закрили: або ти зі мною, або — ні». Я з ним, іншого шляху для себе не бачу.

Ми живемо у досить маленькому містечку, де всі знають одне одного, Звичайно, там нетрадиційна орієнтація категорично не приймається і засуджується. Я відчуваю це і на собі, і на синові. Але я зробила вибір: або думка чужої спільноти, або моя дитина.

У соцмережах на Влада виливається багато бруду. Коли він приїжджає додому, ми знаємо, що ввечері йому не можна виходити з дому, тому що це небезпечно. Його не раз попереджали: «Приїдеш — уб’ємо». А в Києві, з одного боку, населення більш відкрите, а з іншого боку, він спілкується з тими, хто приймає його таким, як є. Хоча є досить багато людей, які в обличчя грублять, пишуть негативні речі у соцмережах. Але Влад сприймає це з посмішкою: «Це їх вибір, а це мій вибір».

Мені неприємно, коли говорять, що ці діти несуть якийсь бруд у спільноту. Вони нікого не втягують у своє життя, не пропагують цим займатися. Вони просто так живуть. Подивіться на звичайну гетеросексуальну спільноту: скільки є бруду, вбивств, зґвалтувань, і ніхто нічого про це не говорить. Але обов’язково говорять про людей нетрадиційної орієнтації. А вони живуть самостійним життям, добиваються усього самі, ні в кого нічого не просять.

Мене завжді дивує, чому ніхто не кричить геям: а для чого ви ідете в АТО? А там багато таких хлопців, і там ніхто не каже, що вони зайві. А тут, де вони нікого не чіпають, їм немає місця. Дуже боляче за цих дітей.

Серед друзів Влада близько половини просто приховує від батьків свою орієнтацію. З ним разом живе хлопчик… Маша. Хлопчик чи дівчинка — не знаю. Він просить, щоб його називали Машею. Мама його прийняла і спілкується з ним, а старший брат категорично відмовився від нього.

Я не раз піднімала тему внуків, і Влад сердиться на мене за це. Він дуже сімейний, з дитинства для нього дуже важлива була родина. Я знаю, що він був би гарним батьком: його дуже люблять діти, він вміє з ними спілкуватися. Тому я кажу йому: «Якщо ви вирішите завести дитину — хай це буде прийомне дитя — я завжди підтримаю». Якщо є заради кого жити, хочеться чогось досягати й прагнути.

У нашому суспільстві є думка, що нетрадиційна орієнтація — це порушення культури. Вважається, що люди самі її вибрали, як алкоголізм або наркоманію. Але ніхто не говорить, що це фізіологія, особливості, закладені з народження. Ці люди не винні в тому, що вони такі. Просто хтось має сміливість про це заявити, а хтось це ховає. Усе життя живе у шлюбі, не має від цього ніякої радості, але не може заявити про це відкрито і страждає.

Колись я завжди казала: «Геї мені ніяк не заважають, тому я до них ніяк не ставлюся». Чому я повинна їх засуджувати, якщо вони мені не заважають жити? Хай собі живуть своїм життям.

Мені подобається фраза: «Наші діти не просили, щоб ми їх народжували». Ми вирішили народити дитину і народили саме таку дитину. У чому вона винна? Як можна зараз її відштовхнути? Саме зараз потрібно підтримати її, щоб вона стала не ізгоєм, а особистістю. Якщо батьки підтримали дитину, вона стане лікарем, енергетиком, юристом — вона стане особистістю. А якщо не підтримувати дитину, у неї може нічого не бути. Вона просто зламається.

Без підтримки батьків ці діти приречені на нещасливе життя. Якщо вони не потрібні спільноті, ще й власній сім’ї, для чого їм жити? Вони почнуть приймати наркотики, пити, вести розгульний спосіб життя. Вони не будуть жити життям, яке в них є, бо не бачитимуть у цьому сенсу. Треба прийняти їх і дати їм сенс, показати, що вони нам потрібні. Вони наші, ми їх любимо.

Маяк уже рассказывал, как живет гей-пара в Одессе

Фото с КиевПрайда-2018: UN Women / Volodymyr Shuvayev