Усі зображення — Олександр Богомазов. Wikiart.
Що таке менталітет та як з'явився термін
Якщо звернутися до Енциклопедії історії України, то менталітет тут вважають синонімічним до слова ментальність (від лат. mens або mentis — розум, мислення, душевний склад). Трактують явище як сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок свідомості, які формують способи бачення світу та уявлення людей, що належать до певної культурної спільноти.
Однак якщо подивитися іноземні визначення, то наукова спільнота не має окремого визначення до слова «менталітет». Натомість у цьому контексті в різних словниках є слово «mentality», тобто ментальність — розумова сила або здатність, спосіб мислення людини або групи про речі або ж «mindset» — склад розуму, психічне ставлення, схильність або фіксований стан розуму людини.
Історія синонімічного з «менталітетом» терміну «ментальність» почалася ще кілька сторіч тому. У XIX ст. американський філософ Ральф Емерсон пояснював ментальністю метафізичні та психологічні проблеми суспільних настроїв. Також поняття «колективні ментальності» використовував французький історик та філософ Алексіс де Токвіль. У своїй роботі «Демократія в Америці» ще в 1835 році він намагався визначити причини упереджень, поширених в американському суспільстві.
У широкий науковий обіг термін «ментальність» ввели представники французької школи «Анналів» — Люсьєн Февр і Марк Блок. Вони позначали явище в декількох значеннях — як умонастрій та як масові психологічні установки й колективні уявлення.
Історикиня Оксана Довгополова розповідає, що школа «Анналів» почала вживати це поняття, щоби якось позначити комплекс інструментів інтерпретації світу, способів думання, притаманних великим спільнотам людей. Це стало революцією в історичній науці, яка до того встановлювала тільки факти. Школа «Анналів» почала досліджувати колективні способи думання, соціальну уяву.
«Схожа ментальність у різних людей дійсно існує. Однак це не означає, що існує якийсь колективний мозок. Ми живемо серед різних людей і на рівні габітуса перехоплюємо багато способів зовнішньої орієнтації. Тобто ще з дитинства ми чуємо якісь установки щодо навколишнього світу, які спрямовують нас, і вибудовуємо думки та погляди відповідно до цих мисленнєвих конструктів. Цей комплекс і формує поняття ментальності», — розповідає Оксана.
На її думку, прикладом такого колективного мислення є життя в суспільстві, в якому люди не хочуть впливати на політичну систему. Вони можуть думати «от ми намагалися, однак у нас не вийшло, тому ми нічого не робитимемо, або тому ми зараз маємо дати хабаря». Так у них формується ментальна рамка в певних орієнтирах. Тобто ментальність — це спосіб орієнтації у світі та переймання правил, які діють всередині суспільства. Спротив українців у війні — це теж прояв менталітету, тому що вони мають визначені цінності, які захищають.
«Однак важливо розуміти, що в понятті ментальності немає нічого фатального. Її наявність не означає, що якщо ти народився в якійсь системі чи країні, то завідома не можеш її змінити через свою ментальність. Наша ментальність не вписана в ДНК і не є вродженою та прив’язаною до певної національності. Люди можуть мати предків, які народилися в одному й тому ж місці, але думатимуть по-різному.
Коли ж вони потрапляють до іншої країни, іншого середовища чи в новий соціальний простір, то з часом починають занурюватися в це й засвоювати нові способи інтерпретації подій. І це змінює їхню ментальність. Інколи для таких змін достатньо потрапити в іншу ситуацію та вчинити по-іншому», — доповнює історикиня.
Деякі науковці вважають «менталітет» розпливчастим терміном та стверджують, що мода на це слово перетворила його на незрозумілу метафору, під яку підводять усе підряд.
В Україні величезна популярність на вчення школи «Анналів» з’явилася під час та після перебудови — наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого сторіччя. Тоді для пострадянських країн відкрилися нарешті можливості та доступ до міжнародної наукової спільноти. Однак через те, що це слово почали вживати доречно й недоречно, воно справді з часом втратило свій сенс.
Чому складно визначити національний характер
Отже, різні нації дійсно можуть відрізнятися одна від одної та мати більш або менш виражені риси характеру, звички або моделі поведінки. Проте все це рідко відповідає суспільним стереотипам, які можуть лежати в основі хибного уявлення про менталітет.
Візьмемо найпримітивніший приклад. Уявлення про українців як про людей, які постійно їдять сало — хибне. За даними асоціації «М’ясної галузі», середньостатистичний українець щороку вживає втричі менше свинини, ніж інший житель Європи — це 15 кілограмів у порівнянні з 45 кілограмами в ЄС. Або ж Францію асоціюють із поїданням жаб’ячих лапок, хоча за даними Обсерваторії економічної складності, у В’єтнамі експортують жаб’ячі лапки в 11 разів більше за Францію.
Невідповідність стереотипів із дійсністю стосується не лише харчових звичок. Наприклад, науковці з Департаменту охорони здоров’я та соціальних служб провели дослідження та опитали понад 12 000 студентів, які були представниками 51 культури. Ґрунтуючись на усередненні профілі особистості, вони змогли описати «сукупну» оцінку рис для кожної з культур.
У результаті з’ясувалося, що усталені стереотипи про народи не відповідали результатам. До прикладу, у світі звикли уявляти британців консервативними та досить інтровертними людьми. Однак дослідження показало, що середня екстраверсія у Великій Британії була вищою, ніж у США. Інше ж дослідження науковців з Університету Бредлі показало, що американці все-таки більш екстравертні, однак загальна різниця між двома країнами була незначна.
Наука доводить, що упередження про характер або менталітет поширені не лише серед інших народів, а і всередині країн. У 2005 році американський дослідник Антоніо Терраччано та його колеги попросили приблизно 4000 учасників із 49 культур та шести континентів оцінити середній профіль особистості людини з їхньої власної культури. В результаті з’ясувалося, що уявлення учасників про характерний тип особистості в їхній країні не відповідало середньому профілю особистості з інших досліджень.
Ще одна характерна риса національних стереотипів: люди здатні перебільшувати відмінності одне між одним. Наприклад, якось науковці порівняли стереотипи австрійців, німців, чехів, словаків і поляків з оцінками особистості в цих країнах. Вони дійшли висновку, що стереотипні переконання значно перебільшують відмінності між типовими представниками певних країн, тоді як їхні мешканці насправді схожі.
Також дослідники застерігають, що навіть враховуючи середній профіль, отриманий у дослідженнях, не можна запевнити точно, що ці риси притаманні всій нації. Окрім того, існують складнощі в інтерпретації результатів — особистісні опитувальники необхідно перекласти так, щоби питання мали однакове значення для учасників різних культур.
Соціоніка та архетипи: чому не варто узагальнювати
Насправді прагнення виправдати якусь поведінку «менталітетом» притаманне не лише українцям. До прикладу, деякі польські медіа розповідають про особливості польського менталітету, які нібито обмежують їхній потенціал. Зокрема, до них належать нездатність пробачати помилки, переконання, що великі гроші можуть мати лише злодії та в тому, що інші люди хочуть лише скористатися ними.
У Франції проблемою менталітету називають випадки, коли люди є інфантильними та списують свої проблеми на когось ще. У Литві такою особливістю нібито є відсутність толерантності та схильність звинувачувати інших, а не себе.
На перший погляд, проаналізувавши ці «мінуси», які пов’язують із менталітетом, можна побачити, що в різних країнах вони насправді схожі. Це підтверджує, що люди часто перебільшують та схильні до екстраполяції, тобто поширення висновків щодо частини системи на усю систему або поширення певних рис або поведінки на всю націю.
На таких узагальненнях тримається багато псевдонаук, наприклад, соціоніка — теорія, яка виділяє різні психотипи людини, а також дає можливість передбачити сумісність у романтичних стосунках, на роботі або в іншому колективі.
Соціоніку розробила литовська економістка Аушра Ауґустінавічюте. Псевдонаука поєднує в собі теорії швейцарського психоаналітика Карла Юнга про особистісну типологію та архетипи, а також теорію інформаційного метаболізму Антонія Кепінського.
На відміну від загальноприйнятих у науці поглядів на вікову мінливість психіки людини соціоніка постулює про наявність 16 психологічних типів. Кожному типу відповідає свій персонаж — Дон Кіхот, Александр Дюма, Віктор Гюго, Джек Лондон, Максиміліан Робесп’єр, Максим Горький, Георгій Жуков, Сергій Єсенін, Наполеон, Оноре де Бальзак, Теодор Драйзер, Штірліц, Достоєвський, Гекслі та Габен. Деякі з них об’єднані спільними характеристиками, наприклад, інтуїцією, сенсорикою, логікою, етикою, а також екстраверсією/інтроверсією.
Соціоніка вважається псевдонаукою, адже не має жодних обґрунтованих чи надійних досліджень. Її відносять до числа таких відомих псевдонаук, як астрологія та гомеопатія. Проблема теорії в тому, що вона намагається підігнати під один психотип велику кількість людей та стверджує, що ці психотипи незмінні протягом усього життя.
Якщо проводити паралель соціонічних психотипів із менталітетом певної нації, то умовно можна назвати країну єдиним організмом, наділеним певними рисами. І якщо вірити вченням соціоніки, тоді можливо було б визначити психотип країни та її сумісність з іншими країнами. Проте це неможливо.
Незалежні автори вказують на недостатню емпіричну обґрунтованість соціоніки як у її основі, так і в її подальшому розвитку, а також на практичну відсутність досліджень за межами колишнього СРСР. У науковому світі термін «соціоніка» (нім.Sozionik) використовують взагалі в іншому сенсі — для позначення міждисциплінарної галузі досліджень розподілених систем штучного інтелекту та їх застосування в соціології.
Як уявлення про менталітет породжує самостверджувальне пророцтво
Узагальнена думка про менталітет або певні риси, притаманні конкретній нації, дійсно може лише посилювати стереотипи та стигматизацію, а також створювати такий феномен, як самостверджувальне пророцтво. Це психологічне явище, яке пояснює упереджений набір вірувань та очікувань людей, які в результаті дійсно стають реальністю.
Науковці виділяють два типи таких пророцтв: нав’язані іншими пророцтва — виникають, коли очікування інших впливають на поведінку людини, та пророцтва відносно себе — виникають, коли очікування людини впливають на її подальші дії.
Один із прикладів такого пророцтва — це статистика смертності американців китайського та японського походження. Дослідження виявило, що ці люди частіше помирають від серцевого нападу 4 числа кожного місяця — числа, яке вважається «нещасливим» у цих культурах.
Американський соціолог Роберт Мертон досліджував явище самовтілюваного пророцтва ще в середині XX сторіччя. Він описав його на прикладі банку, про банкрутство якого поширювали чутки. Після цього клієнти банку вирішили терміново зняти всі гроші з депозитних рахунків. У результаті банк дійсно збанкрутів.
Також науковець писав, що самоздійснюване пророцтво пояснює динаміку етнічних і расових конфліктів у Америці 50-х років. Чоловік розповідав, що через свою нездатність зрозуміти дію самовтілюваного пророцтва багато американців можуть несвідомо зберігати стійкі етнічні та расові забобони. Через це вони сприймають переконання не як упередження, а як результат власних спостережень.
Уявна правдивість пророцтва, що самоздійснюється, увічнює панування помилок. Бо «пророк» цитуватиме фактичний хід подій як доказ того, що він мав рацію із самого початку.
Також Мертон застосовував свою теорію й до міжособистісного спілкування. Люди можуть намагатися задовольнити уявлення інших про себе та в результаті починають реально відповідати уявному образу.
Оксана Довгополова розповідає, що наш спосіб мислення дійсно впливає на наші дії, і якщо ми чогось очікуємо, то це може статися. Наприклад, уявімо ситуацію, що людина приїжджає до якогось міста та заздалегідь думає, що її там можуть обікрасти. Якщо таке стається, то вона думає, що причиною є менталітет людей у місті — хоча насправді така ситуація могла трапитися будь-де і справа може бути в погано зачиненій сумці.
Через наявність упереджень людина може очікувати, що найбільш імовірний результат уже визначений, тому не буде діяти, адже вважатиме це марним. Оксана розповідає про ситуацію зі свого життя, яка це підтверджує:
«Колись я працювала з курсантами в Морській академії та постійно доводила їм, що треба подаватися на міжнародні стажування. Вони чинили великий спротив та казали “усе одно нічого не вийде, бо ми не маємо зв’язків”. Один хлопець натомість ризикнув та подався, і в результаті потрапив на стажування в Інститут міжнародного морського права на Родосі. Він був першим українцем на програмі, який отримав таку можливість».
На думку експертки, якщо людина розуміє, що її життя залежить від неї, то і її ментальність змінюється навіть без входження в соціальний простір. Її студент повірив у себе та в нього все вийшло, а купа людей не спробує, адже їхні ментальні конструкції настільки сильні, що люди просто не вірять у себе. І це є прикладом самостверджувального пророцтва.
Так само це може працювати й у цілій країні. Наприклад, коли перед людиною постає питання, чи можна змінити щось у місті або державі, то вона навіть нічого не пробує, адже не вірить у зміни і вважає, що в нас «менталітет такий».
Або ж упередження щодо українців від інших народів чи упередження українців щодо себе змушують їх відповідати хибним уявленням. Наприклад, російська імперія надто довго переконувала українців у тому, що вони гірші, тож постколоніальним бонусом виявився комплекс меншовартості.
Що, як не менталітет?
Якщо ж повертатися до корупції, бюрократії, хамства та інших «менталітетних» проблем, то, на думку Оксани, вони дійсно можуть бути пов’язані з ментальністю, тобто способом мислення людини.
І в цьому є багато економічних, політичних, історичних та психологічних причин. Наприклад, якщо ми говоримо про хабарі, то правильніше стверджувати, що ментальність є результатом нашої корупції, а не корупція є результатом нашої ментальності.
В Україні є таке поняття, як “одеський підрядник” — людина, яка може неякісно виконувати послугу або надавати сервіс. Однак причиною цього є не ефемерний одеський менталітет, на який усе можна списати, а економіка. Одеса живе за рахунок того, що в ній є море. Тут люди навіть у готельному бізнесі можуть надавати поганий сервіс, адже знають, що туристи все одно до них приїдуть. Особливо це стало відчутно після того, як окупували Крим і конкуренція стала ще меншою.
У столиці ж таке рідко зустрінеш. Там, якщо ти погано працюєш, то зачиняєшся, адже клієнт легко може піти в інше місце», — розповідає Оксана.
Деколи справа може бути також у банальній невихованості або нерозумінні кордонів інших людей. Наприклад, проблема зі сміттям — це не суто українська тема і притаманна багатьом європейським туристичним містечкам (і не тільки).
Деякі експерти пов’язують такі проблеми зі ставленням людей до суспільних благ як до чогось відокремленого. Саме тому люди в різних країнах можуть піклуватися про власну сім’ю та будинок, однак як тільки вони покидають домівку, то відчувають, що суспільний простір нібито нічий, тому й не піклуються про нього.
Те ж саме стосується корупції — можна сказати, що менталітетом передбачено красти та давати хабарі, однак натомість можна виконувати певні дії для викорінення явища. До прикладу, створювати антикорупційні комітети чи прозорі тендерні системи для контролю державних коштів чи розробляти правові механізми для діяльності виборних посадових осіб.
Якщо розглянути якесь урбаністичне питання, наприклад, неготовність міст до злив, відсутність нормального стоку та жолобів, то тут причиною може бути недоопрацювання чи некомпетентність проєктувальників, виконання проєкту похапцем або недостатнє фінансування. Або банальне нерозуміння того, як усе має бути правильно.
Зміни часто не відбуваються через звички людей та нерозуміння, як усе може бути по-іншому. Інколи варто просто виїхати за межі свого міста чи села, щоби побачити інші підходи. Однак, на щастя, є «льодоколи», які намагаються змінювати ситуацію та правила гри. З’являються структури або люди, які показують, що система може працювати інакше.
«Деколи одна людина може змінити всю систему, і тоді виявляється, що причина не в “менталітеті”. Однак тут проблема в тому, що на змінотворців часто обвалюється купа спротиву та негативу. Якщо людина хоче щось змінити та починає діяти якось інакше, особливо у великих інституціях, то стає об’єктом підозри. Через це вона може вигоряти та зневірюватися у тому, що робить», — коментує експертка.
На думку Оксани, люди списують свої проблеми на менталітет, адже не готові щось змінювати. Тому легше назвати причиною особливості народу чи регіону, в якому ти живеш, а не власну лінь. У цьому також є радянський спадок. Раніше людині казали «ти не думай, за тебе партія думатиме». А зараз для виправдання бездіяльності можна використати термін «менталітет». Деколи ж люди кажуть, що все розуміють та думають інакше, однак нічого не можуть зробити з цим суспільством.
«Дійсно, інколи не просто складно, а надскладно змінювати правила гри. Люди вигорають, отримують травми, їх цькують, але хтось таки витримує і правила змінюються», — розповідає Оксана.
Отже можна сказати, що через замилювання слова «менталітет» ми просто стали неправильно його інтерпретувати. Якщо ж казати про ментальність, то це складний комплекс мисленнєвих процедур, який людина засвоює, коли спілкується зі світом. Однак усі вони здатні змінюватися протягом усього життя. Й усі вони точно не є причиною хамства, поганого сервісу, підрізання на дорозі чи бруду на вулицях.
