Саша Лоскутов
16 июня 2023

Чумацтво. В чому сіль найвідоміших мандрівних торговців України

«Власне, в чому полягає чумацька праця? У перевезенні солі, вина, риби, хліба; здається, найповсякденніше призначення! Але чи так дивиться на нього малоросіянин? Чумак знаходить якусь славу в своїх мандрах», — писав історик та українофіл Микола Костомаров.

 

Іноді «чумаком» могли назвати українського підприємця, який займався транспортуванням та продажем будь-яких товарів. Разом з хліборобством це було однією з найпоширеніших професій та видом транспортування в Україні.

Чумацтво — традиційна для України купецька форма, яка бере свій початок ще з караванної торгівлі з греками та Візантією за часів Київської Русі.

Найбільшої популярності чумацтво набрало протягом XV-ХІХ століть. Чумаками ставали козаки, міщани, селяни різних категорій, іноді навіть духовенство. Поміщики відпускали кріпаків в чумаки, бо грошовий викуп за кілька років був більше, ніж від праці на полі.

Чумаки могли виступати лихварями для селян та бідних чумаків, а також створювали робочі місця: візникам, наймитам.

Зображення — Тарас Шевченко.

Зображення — Тарас Шевченко.

Слово «чумак» вперше згадується в писемних джерелах у 1637 році. Версій походження терміну багато. Чи з турецьких слів čоmаk (булава, довга палиця) або čumakdar (той, що носить булаву), чи з уйгурського — čоmаk (сильний, дужий). Чи від слова «чум» — назви дерев’яної скрині, яку використовували для перевезення солі та риби.

Український сходознавець Григорій Халимоненко вважає, що термін — переінакшене тюркське çomaq — «пірнальник: той, що занурюється (у воду)». Оскільки основним промислом чумаків був видобуток солі, в тому числі у морі, та торгівля нею.

Чумаків, які їздили за сіллю до Коломиї, називали «коломийцями».

Як виглядають чумаки

«Здебільшого мовчазні, похмурі, дивляться із затаєним презирством, самовпевнені, але при цьому готові насмішити оточуючих, зберігаючи власну гідність. Міцна статура, мужні риси обличчя, довгі вуса і довга, закручена за вухо, чуприна надають особливого виразу чумаку, так що його не важко відрізнити в натовпі».

Так описує чумаків український фольклорист Іван Білик.

Треба додати, що білизна чумаків могла бути намазана дьогтем. Таким чином вони захищалися від нужей та захворювань.

Зображення: Іван Айвазовський, Чумаки в Малоросії, 1857.

Зображення: Іван Айвазовський, Чумаки в Малоросії, 1857.

Чумацький віз — це: 

Мажа. Деревʼяний віз, розділений перегородками. Мажа перевозила від 40 до 60 пудів, тобто до тонни вантажу.

Два (паровиця) чи чотири воли. Кастровані бики сірої української породи з довгими рогами. Витриваліші й сильніші за коней для далекої дороги.

Товари. Сіль, риба, хліб, збіжжя, масло, тютюн, горілка тощо.

Півень. Називали «цариком». Слугував годинником і термометром. Захищав від біса та нагадував про домівку.

Собаки. Охороняли валки та полювали на дрібних звірів.

Сезон чумацького промислу тривав шість місяців, а часом затягувався й довше. Зазвичай чумаки збиралися в дорогу навесні, а поверталися восени.

Вирушали до сходу сонця. Переміщувалися організованими валками — 40-60 возів, хоча бувало 100 та більше. За день долали від 15 до 20 кілометрів, залежно від погодних умов, запасів води чи корму, степових пожеж чи сарани.

Із провізії в дорогу брали: пшоно, сало, житнє борошно та сухарі, вінок цибулі, торбу часнику та сушені фрукти для узвару.

Зображення — Іван Айвазовський, Воли на перешийку, 1860.

Зображення — Іван Айвазовський, Воли на перешийку, 1860.

На чолі валки йшов обраний чумацький отаман, який носив шапку з червоною квіткою чи трикутником. Він керував валкою, визначав сторожів, розбирав сварки.

Більшість чумаків мали при собі зброю: рушниці, списи, шаблі, землеробські ціпи та навіть коси. Або наймали (іноді по неволі) козаків в якості конвоя.

На Правобережжі могли напасти гайдамаки, на сході — харцизники, а в південних степах, які тривалий час мали назву Дике Поле, розбійничали татари.

Хоча іноді Кримське Ханство торгувало з чумаками та козаками — сіль була теж їх основним джерелом прибутків.

Зображення — Іван Айвазовський, Чумаки на відпочинку, 1885.

Зображення — Іван Айвазовський, Чумаки на відпочинку, 1885.

Маршрути чумаків протягалися від Криму та Дону до Галичини та Донеччини, від Лівобережжя до Слобожанщини. Доставляли товари до Росії, Білорусі, Польщі, Молдови та Північного Кавказу.

У XVI–XVIII ст. чумацький промисел тісно був пов’язаний з життям та діяльністю козаків Запорозької Січі.

У XVIII-XIX століттях важливу роль відігравала Одеса. Через її порт йшла торгівля пшеницею, худобою, вином, українським салом, кавою, прянощами, тютюном, предметами розкоші.

На початку XIX століття чумаки щорічно продавали в Україні по 4 млн пудів солі і 600–900 тис. пудів риби. У сезон з квітня по жовтень транспортували по 60–80 млн пудів вантажів.

Чумацькі пісні 

За півтисячоліття чумацтва зʼявився окремий жанр народної пісні, де відображається побут та дорожні пригоди. Деякі з них увійшли до репертуару кобзарів та лірників.

В чумацьких піснях найчастіше зустрічаються наступні теми: збори в дорогу, напади татар та грабіжників, туга за домівкою, втрата худоби чи товару, смерть на чужбині чи повернення додому.

Це переважно чоловічі співи, які чумаки вигадали під час своїх подорожей. Але існують пісні про кохання та стосунки. Вважається, що їх склало чумацьке оточення, тому що серед них переважно багато жіночих пісень.

Гей, запряжем ми, братці,

Панове молодці,

Та ті новії вози;

Ой та поїдемо, братці,

Панове молодці,

В Кремень-город на базар;

Ой наберем, братці,

Панове молодці,

А все дорогий товар:

Все лисиці, та куниці,

Та чорнії соболя.

Ой будем ми приставати

Аж у город Кишиньов,

А з города Кишиньова

Та повезем у Азов.

Зображення —  Архип Куїнджі, Чумацький шлях у Маріуполі, 1875.

Зображення —  Архип Куїнджі, Чумацький шлях у Маріуполі, 1875.

Український етнограф Павло Рябков вважав, що чумацтво пройшло декілька стадій: від воїна-торговця та торговця-посередника до візника чи фурщика.

До 1830-40-х років чумаки були монополістами у торгівлі сіллю. Потім їх частка ринку знизилась на 40-50%.

Ера чумакування завершилась у середині XIX століття — на зорі індустріалізації. Одна з причин у тому, що залізничний транспорт та парове судноплавство були швидшими, надійнішими та безпечнішими. Згодом професія зникла.

Але залишила слід в народній творчості та роботах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Шевченка, Марко Вовчок, Айвазовського тощо.

читайте также
Комментарии