Колажі — Артур Бондаренко.
Що таке ретрити та якими вони бувають
Поїхати з наметом у гори та вимкнути свій смартфон — вже ретрит? Звучить як чудова ідея і, здається, чогось такого хоча б іноді потребує кожен. Проте як далеко може завести бажання віднайти внутрішню рівновагу?
«Коли я купила книгу “Їж, молись, люби”, то навіть не підозрювала, як сильно вона на мене вплине. Розповідь про заміжню жінку, яка залишила все, щоб подорожувати й знайти себе, зрезонувала мені та стала каталізатором того, що я покинула чоловіка.
Після цього я полетіла до Індії, у містечко в гімалайських передгір’ях Рішікеш на йога-ретрит. Коли моє тіло розслабилося в першій асані, то я нарешті відчула спокій. Ще однією умовою ретриту було мовчання, тож я віддалася тиші, прислухаючись до звуків природи, яка мене оточувала. Згодом мій розум повністю прояснився і я почала звикати до свого нового способу життя». Так описує досвід ретриту у своєму блозі Ліза — тревел-блогерка, яка у пошуках просвітлення відвідала вже 141 країну.
В інформаційному просторі переважають позитивні відгуки про ретрити. Хтось, як і Ліза, розповідає, що розкрив нові можливості свідомості, інші ж саме там здобувають містичні досвіди перебування за межами людського розуміння.
Зазвичай ретрити — це виїзні семінари, які проходять у віддалених місцях. Учасникам пропонують широкий спектр закладів: починаючи від приватних будинків, монастирів чи ашрамів в Індії — для тих, хто прагне глибшої духовної обізнаності, «омолодження» тіла й розуму до розкішних курортів та комплексів — для тих, хто хоче відпочити, покращити стан здоров’я або ж вилікувати хронічні захворювання.
Програми ретриту також варіюються — від різних типів медитації, йоги, прогулянок, оздоровчих чи спа-процедур та масажів до дихальних вправ, практик усвідомленості, танців, молитв і тантр.
У сучасній йозі ретрит часто є звичайним рекреаційним відпочинком, у процесі якого люди залишають свої повсякденні справи на кілька днів чи тижнів. Основна мета — позбутися щоденного стресу та відволіктися від проблем, виконуючи практики.
Бувають і серйозніші програми, не пов’язані з йогою: організатори закликають повністю усамітнитися та ізолюватися на період від декількох годин до декількох місяців. Традиційною умовою є заборона користування мобільними пристроями та комп’ютерами.
Розрізняють також повністю мовчазні ретрити — коли людина не розмовляє з іншими протягом певного часу та занурюється у пізнавання себе. Бувають і «темні» ретрити — тобто перебування декілька днів у кімнаті без світла та сонця. Після такого сенсорного «голодування» сміливим обіцяють глибокі зміни у свідомості.
Деколи на ретритах практикують техніки, спрямовані на виклик сновидіння, трансу чи екстазу, щоб «встановити контакт зі світом духів». Для цього вдаються до мікродозування галюциногенами, наприклад, грибами.
Зростання популярності таких майндфулнес-ретритів сприяло розвитку індустрії оздоровчого туризму. Так, згідно з дослідженням Школи здоров’я та біомедичних наук, у 2015 році вона приносила 563,2 мільярда доларів США. Дослідники розповіли, що ця сфера зростає майже на 50% швидше, ніж загальний світовий туризм.
Історія явища
Оздоровчі ретрити беруть початок із духовних практик різних народів.
Доколумбові індіанці піддавали своїх дітей і підлітків ізоляції, щоб вони могли увійти в контакт з духовним світом. Атабасканці відправляли на таке випробування дітей у віці від п’яти років. Їх вилучали зі звичного середовища, залишали у віддаленому місці та змушували дотримуватися суворого посту, доки через фізичну слабкість у них не виникнуть галюцинації. Перший образ, який представлявся дитині, вважався якраз тим духом, що буде супроводжувати і захищати її до смерті.
Те, що у сучасному світі називають ретритами, частково присутнє й у релігіях. Наприклад, в ісламі ще здавна існує звичай присвячувати певний проміжок часу молитві та посту, віддаляючись від соціальних контактів і звичайних занять. Джерелом виникнення цієї практики вважають Коран, згідно з яким Бог дав Закон через Мойсея після його сорокаденного усамітнення. Важливим елементом «ретритів» в ісламі є постійні спогади про Бога та усвідомлення божественної присутності. Завдяки цьому душа людини має зцілюватися і зміцнюватися. Також такий досвід має сприяти божій присутності та підтримці навіть після повернення до звичайного життя.
Знайдемо ідентичний звичай і в індуїстських традиціях. Третьою серед чотирьох типових стадій життя вважається «ванапрастха» (на санскриті वानप्रस्था — піти до лісу). У цей період людина поступово відходить від мирських справ, усамітнюється в лісі та займається медитацією, а після — стає святою.
У християнстві «ретрити» — це певний час, проведений окремо від звичного життя з метою відновлення духовної гармонії, зазвичай у молитві. Про «ретрит» у своїх духовних навчаннях розповідав священник Ігнатій Лойола. Чоловік склав таку собі методичку медитацій, споглядань та іспитів, які проходять протягом чотирьох тижнів і супроводжуються низкою порад і правил. Сам він провів наодинці майже цілий рік, з березня 1522 по лютий 1523, у Манресі, де присвятив себе щоденній семигодинній молитві та посту.
У XVI столітті усамітнення за методом Ігнатія вже стали популярними, хоча спочатку їх практикували лише священники та монахи того часу, а не миряни. Згодом для прихильників почали створювати спеціальні будинки. Перший такий відкрили на віллі в Сієні, в Італії, у 1538 році, потім вони поширилися ще в Іспанії, Німеччині та Бельгії. А сімнадцятого століття ця практика була вже загальноприйнятою серед основних представників французької духовності. У дещо зміненій та скороченій формі «Вправи» Ігнатія почали масово практикувати й миряни.
Як це взагалі працює?
Відвідувачі ретритів описують їх як наповнюючий та трансформаційний досвід. Психотерапевтка Оксана Курдибаха розповідає, що у фундаменті лежить механізм розслаблення та вміння мозку фокусуватися.
«Ретрит допомагає людині концентруватись на своїх відчуттях в тілі та розумі — організм уповільнює процеси і тіло відпочиває. Це дає змогу людині відновити сили після робочого дня, зняти психоемоційну напругу, тривожні думки та стрес», — коментує спеціалістка.
Позитивний результат учасники отримують і через дофамінове голодування. Оксана пояснює, що цей метод ґрунтується на техніці «контролю стимулів» з когнітивно-поведінкової терапії. Вона допомагає усвідомлювати думки, які заважають, та згодом змінювати поведінку так, щоб знизити їхній негативний вплив.
Однак для людини, що шукає «зцілення душі» і вже має певні проблеми, які прагне вирішити на ретриті, притаманно знаходитися у вразливому стані. Негативні досвіди трапляються у випадках, коли замість розслаблення учасник отримує порцію тригерів від некомпетентних організаторів. При цьому в них може бути відсутня будь-яка необхідна компетенція для роботи з травмою.
Так, двадцятирічна Софі (ім’я змінене) поїхала на мовчазний медитаційний ретрит в Манчестері. Він тривав 10 днів — протягом цього часу їй заборонялося розмовляти та навіть дивитися будь-якій іншій людині в очі після завершення щоденних сеансів медитації. Дівчина згадує, що тиждень все проходило добре, однак потім у неї стався раптовий напад паніки. Їй здалося, що мозок буквально вибухнув, і вона відчула, ніби повністю відділилася від власного тіла. Софі повідомила про це наставникам, однак вони запевнили — все гаразд, та радили продовжувати медитувати.
Після закінчення курсу Софі поїхала до матері та прямо на порозі її будинку втратила свідомість. Вона розповіла, що намагалась продовжувати жити як раніше, однак це було неможливо.
«Я вже не могла встати з ліжка, не могла їсти. Відчувала жах, паніку та страх. Я дивилася в дзеркало і не могла себе впізнати. Весь світ навколо здавався нереальним». Згодом дівчину навіть госпіталізували до психіатричної лікарні та призначили антипсихотичні препарати, які вона вживала більше року.
Чому таке могло статися? Згідно з дослідженнями, тиша дійсно може допомогти здоров’ю людини, наприклад, знизити артеріальний тиск, поліпшити концентрацію, зосередженість та уважність, впорядкувати думки, подолати безсоння та знизити рівень кортизолу — гормону стресу. Оксана Курдибаха пояснює, що регулярні медитативні практики справді непогано впливають на психологічний стан: знижують надмірну тривогу, мінімізують стрес, його негативні наслідки. Медитація підвищує вироблення серотоніну, що відповідає за гарний настрій, зміцнює внутрішню стійкість, нормалізує пульс, дихання, є профілактикою психоемоційного виснаження.
Однак водночас на ретритах тиша та медитація можуть виявитися тим самим тригером для когось, наприклад, посилити психотичні симптоми у тих людей, хто вже бореться з психотичним розладом (психозом). Існують дослідження, які доводять, що концентрація та практики усвідомлення допомагали хворим на шизофренію, проте це не стосується тривалої медитації, характерної для ретритів. Окрім випадку Софі реєструють інші підтверджені випадки виникнення психозу після медитації.
Також вважається, що у людей із ментальними розладами (власними або навіть у кровних родичів — через спадкові чинники) різка зміна свідомості після вживання психоделіків може спровокувати початок тривалого психозу. Медитаційні ретрити здатні зробити те ж саме.
Небезпека ховається ще в одній властивості нашого мозку — внаслідок довгої тиші розум може впасти в стан дисоціації, який відчувається наче дереалізація, коли світ навколо здається примарою, або деперсоналізація — відірваність свідомості від себе.
Тривалий проміжок часу, проведений в тиші та без відволікання, може призводити до посилення вже існуючих галюцинацій. Люди повідомляють про суїцидальні думки або навіть смерті, спричинені самогубством після ретриту.
Вплив ретритів на травму, депресію та тривогу
Дослідження 2017 року вивчало західних практиків буддійської медитації та експертів. 75% із них повідомили про позитивний вплив, водночас половина з них відмітила, що відчували марення або паранормальні переконання під час медитацій, 42% — мали галюцинації, а 82% — відчували страх, тривогу, паніку або параною. Переживання не завжди були виснажливими, однак для 73% це було досить складно, 17% — пережили суїцидальні думки, а ще 17% — взагалі потребували після цього стаціонарної госпіталізації.
Також 47% опитуваних повідомили, що відчували під час практик повторне переживання травматичних спогадів, що випливли на поверхню свідомості. Зазвичай робота та повсякденні клопоти можуть відволікати від прояву травми — на ретритах людина залишається з нею віч-на-віч.
Таким чином для потерпілих від домашнього насильства тригером може стати прохання ведучого заплющити очі та пригадати щасливий момент з дитинства. Без належної компетентної підтримки поруч результатом стане біль, який не знайде виходу і не буде компенсованим, як у приватній психотерапії. Це особливо небезпечно для людей, які пережили травматичний досвід під час війни і мають важкий ПТСР.
Оксана Курдибаха вважає, що перед проведенням медитативних технік необхідна консультація фахівця відповідного профілю.
Варто враховувати протипоказання:
серйозні розлади психіки (зафіксовані зараз чи у минулому);
практики під час або одразу після прийому антидепресантів, психотропів та будь-яких речовин, які змінюють психіку;
період гострої клінічної депресії;
інтенсивні тривожні стани, які регулярно виникають;
паніка, фобії, нав'язливі ідеї;
наявність періодичних галюцинацій: слухових чи зорових;
порушення роботи свідомості, тривалий прийом алкоголю чи наркотиків.
«Надлишок кількості серотоніну, що вивільняється під час медитації, може викликати стан сильної туги або навіть спровокувати панічні атаки. Медитація може привести до погіршення станів, істотного підвищення рівня тривожності і навіть призвети до спроб суїциду», — розповідає Оксана, її дивує, що іноді організатори ретритів обіцяють взагалі позбавити ментальних розладів.
Якщо повертатися до витоків медитації, першочергово їх практикували не для того, щоб розв’язувати ментальні проблеми, а щоб змінити сприйняття себе та навколишнього світу. Буддійські ченці медитували, бо прагнули досягти більшої концентрації, самостримування та аскетизму. Однак сучасні ретрити частіше вилучають релігійно-етичну складову, тож людина навіть не розуміє, чому не отримує бажаного результату із запропонованим «інструментом».
Якими мають бути провідники ретритів
Ще одна проблема ретритів полягає у тому, що їхні організатори здебільшого бізнесмени, аніж духовні наставники. Вони не поспішають попереджати про наслідки і розповідати, наскільки болісним та некомфортним може виявитися новий досвід.
Пряма небезпека виникає у той момент, коли без запиту провідник зменшує дистанцію із групою та насаджує власне, переважно езотеричне бачення світу. Наталія розповіла про такий випадок, що стався із нею:
«Декілька років тому я замість звичайної йоги випадково потрапила на іншу зустріч. Група запропонувала мені залишитися і попрактикуватися разом. Спочатку на занятті були декілька звичайних асан, однак потім “вчитель” почав зі своїми ученицями демонструвати парні вправи, які були, на мій погляд, доволі сексуалізованими з його боку. Також він почав розповідати про жіночі і чоловічі енергії».
Наталю це трохи налякало. «Вчитель» помітив її здивований вираз обличчя та запропонував просто потриматися за руки та налаштувати спільні енергії. Коли дівчина відповіла, що краще поспостерігає за колом, він додав, що «деякі з нас не готові поки відкритися». «Мені було років, 19 і сперечатися було лячно, тож я просто зібрала свої речі та швидко пішла звідти. Інші жінки дивилися на мене, як на дурепу, що не слухає гуру», — згадує вона.
Оксана Курдибаха запевняє: щоб проводити певні науково-обгрунтовані практики, у кожного спеціаліста на ретриті має бути відповідна освіта у цій області та практичний досвід.
«Людині на ретриті необхідна психоедукація — етап, який дає розуміння, що відбуватиметься з нею, або ж знайомить із профілактикою чи подоланням наслідків травматичної події. Тому завдання організаторів не тільки подарувати програмну брошуру, а й навчити, що далі робити з отриманою інформацією. Таким чином залучаються процеси, які сприятимуть розвитку адаптивної поведінки і, як результат, розв’язанню первинної проблеми», — коментує Оксана.
Насторожити мають такі фактори:
фахівець приховує свою освіту та іншу інформацію про себе, використовує псевдонім;
спілкування переходить професійні кордони, порушується етика;
вас регулярно торкаються, не спитавши дозволу, без попередження;
обіцяють неймовірно швидкий стовідсотковий результат навіть без відповідної діагностики;
постійно використовується незрозуміла лексика і термінологія, що створює враження, наче лише «обрані» й «більш обізнані» люди можуть розуміти один одного та бути серед них — привілей;
насаджується певна ідеологія без запиту (тобто магічному мисленню немає місця на оздоровчому ретриті, але якщо придбав курс «оновлення жіночих чакр» — усе закономірно);
немає вікових обмежень, до багатьох практик залучають дітей без контролю спеціаліста;
на питання й прохання допомогти відповідають агресією, учасників змушують сумніватися у власних силах та гідності.
Небезпека психоделічних ретритів
Сексуалізовані вправи, про які згадувала Наталія, мають шанс перетворитися на справжнє насильство. Так, ще одна дівчина Ребека (ім’я змінене) була єдиною самотньою жінкою на одному з ретритів у Перу. Вона взяла участь у церемонії, під час якої вживали аяуяску — психоделічний рослинний напій. В якийсь момент вона помітила, що «цілитель» приділяє їй особливу увагу. Через рік знову вона потрапила до нього на інший ретрит, де чоловік раптом почав розповідати, що має проблеми з дружиною та не отримує сексуального задоволення. В один із вечорів він її зґвалтував.
Аяуяска має консистенцію, схожу на патоку, і після споживання викликає галюцинації та часто блювоту. Люди розповідають, що подорожі у свідомості завдяки аяуасці допомагають отримати уявлення про минулі життя та мету свого майбутнього. Інші кажуть, що участь у церемоніях аяуаски дозволила їм прийти до миру з минулими життєвими травмами. Зрозуміло одне — дати відсіч чоловікові під дією аяуаски майже неможливо, як і висловлювати згоду на секс.
Деколи речовина спричиняє складні галюцинації, які загрожують іншим. До прикладу, у 2016 році під час ретриту з аяуаскою в перуанських джунглях канадець зарізав свого британського друга. Чоловік розповів, що зробив це з метою самозахисту. Він медитував трохи далі від решти групи, коли його друг Гомес, який прийняв подвійну дозу аяуаски, напав на нього та двох працівників у притулку з великим ножем. Чоловік робив це із криком «Час вигнати твоїх демонів, брате». Коли ніж випав із його рук, то канадець схопив його і в цілях самооборони сам вдарив чоловіка.
Ця ситуація не унікальна. Біологиня та фольклористка Клер Джордан розповіла на одному з форумів, що приблизно 30 років тому хлопець її подруги отримав буквально трансцендентний досвід під час медитації. Під час нього він вирішив, що духовний світ набагато кращий за фізичний. Саме тому захотів спочатку вбити свою дівчину, а потім і себе, щоб жити разом у позаземному вимірі. На щастя, він цього не зробив. Після ретриту чоловік провів декілька тижнів у психіатричній лікарні.
Ще один популярний галюциногенний препарат на ретритах — гриби, які містять псилоцибін — алкалоїд та психоделік, який викликає ейфорію та спотворює відчуття, спричиняє зорові та слухові галюцинації.
Організатори псилоцибінових ретритів обіцяють людям «яскраву психоделічну подорож, яка відкриє потаємні можливості у вирішенні людських завдань, трансформує базові програми та наповнить високовібраційною енергією, а також допоможе зустрітися зі своїм внутрішнім світом та отримати відповіді на найважливіші питання у пізнання досвіду своєї душі».
Оскільки такі гриби не у всіх країнах дозволені законом, то психоделічні ретрити організовують там, де це є легальним, як-от Мексика, Коста-Рика та Ямайка. Деколи їхня вартість може сягати 3500-7000 доларів США.
Насправді гриби дійсно мають терапевтичні властивості, їх використовують для лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та залежностей. Наприклад, одне з останніх досліджень виявило, що під час вживання псилоцибіну у людей підвищується нейропластичність — здатність мозку змінюватися та адаптуватися. Саме тому людям може бути набагато легше змінити свою поведінку. Але одних грибів недостатньо — потрібна психотерапія. Також важливо приймати правильну дозу, знаходячись під контролем лікаря.
Псевдомедичні практики на ретритах
Ще одним небезпечним впливом організаторів, вчителів або «провідників» на ретриті постає використання медичних практик. Саме тому надважливо, щоб їх виконували кваліфіковані медичні працівники.
Програми іноді містять цвяхостояння, бальнеологію, фізіотерапію та озонотерапію. Деякі з них несуть серйозні ризики для здоров’я: наприклад, озонотерапія була заборонена Управлінням з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) з 2016 року.
Організація стверджує, що озон — це токсичний газ, який не має конкретного медичного застосування, додаткової або профілактичної терапії. Окрім того, існують летальні випадки, пов’язані з озонотерапією.
Також проводять детокс-ретрити, на яких обіцяють очистити організм від токсинів та «шлаків». Проте наявність в організмі шлаків — поширена псевдонаукова концепція. Вона постулює наявність у кишечнику та тканинах людини токсичних продуктів метаболізму та стверджує, що в організмі дорослої людини може бути до кількох десятків кілограмів шлаків. Однак вчені та організації охорони здоров’я критикують концепцію детоксикації за її необґрунтовану наукову основу та відсутність доказів для висунутих тверджень.
Сумнівною є і практика цвяхостояння. Вона зародилася ще в Стародавній Індії та має у своїй основі знання акупунктури, або ж голкотерапію, та точкового масажу. Практикуючі вчителі розповідають, що стояння на цвяхах — не просто спосіб медитації та загартування волі, а ще й оздоровчий механізм, який запускає відновні процеси в організмі. Також, на їхню думку, стимуляція болю через стопу вчить людину взаємодіяти з негативними почуттями, а не боятися їх.
Цікаво, що особливо популярною практика стала після того, як її почали використовувати у циркових виставах. Яскравим прикладом є відома світлина йога в Індії, яку зробив британський фотограф Герберт Понтінг у 1907 році, вона називається «Факір у Бенаресу».
Подекуди йоги також мають містичну інтерпретацію для цієї практики та стверджують, що, встаючи на цвяхи, людина віддає свою енергію та отримує замість неї іншу, яка оновлює їхнє життя.
Дослідження показують, що цвяхові дощечки зазвичай діють подібно до акупресури/акупунктури через пряму стимуляцію шкіри. Спочатку це може сприйматися доволі болісно, однак згодом людина звикає. Початковий біль може спровокувати ендокринні реакції та вивільнення анальгетичних речовин, таких як ендогенні опіоїди, та впливати на діяльність симпатичної/парасимпатичної нервової системи. Саме тому людина може відчувати певне піднесення та ейфорію після завершення.
Загальне розслаблення та зняття напруги у такій техніці можна отримати й через ефект самонавіювання.
Ще одне дослідження виявило: 15-хвилинний щоденний відпочинок на килимку з цвяхами значно зменшив інтенсивність найсильнішого болю, але не вплинув на нормальну інтенсивність болю. Жодних інших істотних ефектів у цьому дослідженні не виявлено. Щоденні процедури на килимку не вплинули суттєво й на виміряні психологічні змінні. Були деякі ознаки зменшення депресії, тривоги та стресу, а також незначне підвищення оптимізму та енергії протягом тритижневого періоду експерименту, але вони не статистично значущі. Також науковці не виявили, що килимки з цвяхами викликали будь-який помітний ступінь змінених станів свідомості.
Часто під ретритами розуміють будь-який формат відпочинку, таке собі перезавантаження на кілька днів від робочих буднів. І це дійсно працює, якщо враховувати свої протипокази.
Насправді подібного до ретритів ефекту можна досягти й іншими науково-обгрунтованими методами. Психотерапевтка Оксана Курдибаха розповідає, що такими можуть стати аутогенні тренування Шульца, прогресивна м’язова релаксація Джекобсона, а також дихальні або майндфулнес техніки.
Якщо навчитися практик усвідомленості та медитації, це може дійсно полегшити емоційні страждання, оскільки дасть змогу спостерігати за власними думками, емоціями та тілесними відчуттями. Звичайно, це цікаво об’єднати із відпочинком на природі, свіжим повітрям, масажем та асанами. Проблема виникає тільки тоді, коли у «ретритний пакет» додаються бездоказові медичні практики, нерозуміння особливостей психіки людини та некомпетентність спеціалістів.
