Зображення — Артур Бондаренко.
Перша хвиля перейменувань у Криму розпочалась після анексії Кримського ханства у 1783 році. Згодом на території півострова було утворено Таврійську область із адміністративним центром у місті Сімферополь, яка входила до складу Російської імперії. Адміністративно регіон поділявся на сім повітів.
Зокрема, у 1792 році вже у складі Новоросійської губернії Сімферопольський повіт існував як Ак-Мечетський — це назва Сімферополя до 1784 року. Однак у 1802 році Новоросійську губернію було розподілено на Таврійську, Миколаївську та Катеринославську губернії, також Ак-Мечетський повіт перейменували у Сімферопольський. Аналогічна ситуація була з іншими містами, наприклад, Ак’яр-Ахтіар — Севастополь.
Тодішня влада і не приховувала своєї мети. У російськомовній газеті «Севастопольський Довідковий Листок» від 1887 року зазначалося: «Для зміцнення російського панування в новоприєднаному краї потрібно було заселення його суто російськими людьми».
Із приходом до влади більшовиків і депортацією кримських татар у 1944 році радянська влада почала перейменування топонімів, які походили з кримськотатарської мови. Загалом було змінено близько 1400 назв, що становить понад 80% населених пунктів півострова. Так, місто Яни Капу стало Красноперекопськом, Карасубазар — Білогірськом, Беш-Уй-Іляк — Стахановкою і так далі.
У 1945 році скасовано національно-територіальну автономію кримських татар — Кримську АРСР, а на її місці утворено Кримську область. Туди почали масово заселяти слов’янське населення, переважно з РРФСР.
Перейменування проводилося хвилями: першу хвилю провели у 1944-му, одразу після депортації кримських татар із півострова. Друга хвиля відбулась у 1947-му. А найбільша кількість перейменувань відбулась у 1948 році. Спочатку змінювали назву районів та районних центрів Криму, потім сільрад та їхніх центрів, а далі — решту населених пунктів.
Свої назви зберегли міста Бахчисарай, Джанкой, Керч, Саки та Судак. А місто Ескі-Кирим фактично переклали на російську — Старий Крим. Притому назви деяких прибережних міст та селищ не змінювали — це б ускладнило навігацію Чорним морем. Деякі назви так і не прижились серед місцевих. Наприклад, селище Красногвардійське досі називають по-старому — Курман.
На фото — Крим на мапі України 1918 року, укладеній географом та картографом Степаном Рудницьким.
Кандидат історичних наук Олександр Андрощук у своїй статті «Перейменування об’єктів адміністративно-територіального поділу Криму як репресивний та пропагандистський засіб державної політики» зазначає, що з 1941 по 1946 роки на території тогочасної УРСР було проведено близько п’яти тисяч перейменувань.
При тому далеко не всі нові назви мали якусь історичну відповідність до населеного пункту. В 1960 році у Криму було по п’ять Василівок і Веселих, шість Широких і по сім Калинівок і Лугових. Загалом 358 селищ і сіл мали двійників і трійників. Головне, щоб вони не мали кримськотатарського, грецького чи будь-якого іншого іншомовного походження.
Кримський дослідник Микола Бобровиця у статті «Мова землі або» для видання «Дзеркало Тижня» писав:
З Москви Кримському обкому партії доручили підготувати проекти указу. Обком обговорив проблему і доручив очолити роботу найбільш грамотному зі своїх членів — редакторові партійної газети. Той — відповідальному секретареві…
Коли в пам’яті відповідального секретаря вичерпались людські імена — Миколаївка, Новомиколаївка, Іванівка, Новоіванівка, Володимирівка, Петрівка, Семенівка і т.д., він пустив у дію садово-городню, сільськогосподарську і взагалі географічну тематику — так народилися Овочеве, Городнє, Сінокісне, Випасне, Пшеничне, Кукурудзяне…
Радянська лінгвістка Олександра Суперанська у книзі «Вступ до топонімії Криму» писала, що нове населення півострова не засвоювало старих назв, а прибуло одночасно із присвоєнням нових назв. Це призвело до різкого порушення системності в результаті зміни населення і масових перейменувань.
Після розпаду СРСР російські назви залишалися в українському просторі до 2016 року. Тоді в рамках закону про декомунізацію український парламент перейменував 75 кримських населених пунктів. Згідно з документом, історичні назви вони отримають тільки після деокупації. Зокрема, місто Красноперекопськ перейменовано в Яни Капу, селища Кіровське — в Іслям-Терек, Леніне — в Єди-Кую, Совєтський — в Ічкі і так далі.
21 квітня 2023 року Володимир Зеленський підписав закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Тепер Кабмін має провести консультації з представницькими органами корінних народів України та подати на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо перейменування населених пунктів Кримського півострова.
Зокрема, Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, раніше пропонував вже повернути тимчасово окупованому Севастополю його давню назву Ак’яр. Разом із тим у мережі піднялися й інші старі назви — Акмесджит замість Сімферополя, Таракташ замість Дачного тощо.
