Зображення — Артур Бондаренко.
«Червона Рута-1989»
Музика незалежності починається трохи раніше 1991 року — у часи «перебудови». Все ж таки найбільший удар по культурі завдав саме Радянський Союз — було не українське, а «радянське та єдине», а проукраїнські діячі зазнавали переслідувань. Але у 1980-х зародився рух культурного спротиву. Серед головних подій напрямку незалежної культури заведено вважати фестиваль «Червона Рута-1989».
Ідея створити щорічний фест належить київському журналісту Івану Лепшу, який 27 грудня 1987 року опублікував у газеті «Молодь України» статтю «То є чистая вода…». У матеріалі він аналізував, чому окремих авторів, які з часом стають народними, називають аматорами. І зауважив, що саме так сталося з Володимиром Івасюком — його називали аматором, бо він не був включений до Спілки композиторів СРСР.
«У зв’язку з таким становищем вношу пропозицію: проводити щорічний конкурс-фестиваль “Червона рута”. Фестиваль, на якому звучали б у виконанні ВІА та солістів естради нові твори як композиторів-професіоналів, так і композиторів-аматорів. На конкурсі-фестивалі “Червона рута”, який став би даниною пам’яті Володимиру Івасюку, тривала б і творча співпраця професіоналів з аматорами. Конференцію музичних діячів можна скликати у місті, де проводиться “Червона рута”», — писав Іван Лепша.
Після публікації статті до редакції почало надходити багато листів, у яких читачі підтримували ідею створення фестивалю. Серед них були поет Станіслав Тельнюк, оперний співак Дмитро Гнатюк, естрадний співак Василь Зінкевич, поет-шістдесятник Дмитро Павличко та співачка Ніна Матвієнко. Концепцію розробили Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Анатолій Калениченко та поет Іван Малкович, а Іван Лепша був почесним гостем.
Тоді на радянській події висіли українські прапори та вперше публічно співали гімн України. Це була демонстрація того, що люди потребували змін. Як наслідок — через пару років «Союз» розпався. Деякі з учасників «Червоної Рути» пізніше брали участь у Революції на граніті.
Далі фестиваль відбувався кожні два роки у переважно російськомовних містах України. Востаннє його проводили у 2019 році у Чернівцях, де проходять ювілеї події.
Іншим культовим фестивалем вважали львівський «Вивих», який прогримів у 1990 і 1992 роках. Організаторами виступило Студентське братство міста Львова — спілка студентів опозиційного спрямування часів перебудови, а ідейним лідером був Маркіян Іващишин — один з керівників Революції на граніті. «Вивихнуті всіх країн, єднайтесь на платформі ноусмокінгу! Ура панове!», — зганяли на подію гостей організатори фестивалю.
Серед учасників: «Баніта Байда», «Бу-Ба-Бу», «Лугосад», «Мертвий півень», Назар Гончар, Ярослав Хомик, Ольга Юнакова, гурт «Сидіння Разом» студії «Sпати» (майбутній «Скрябін»), «Табула Раса», Таїсія Повалій та інші.
«Коли тебе нема»
Українська та російська музика 2000-х років стереотипно вважалися двома невіддільними частинами одного цілого. Переважна кількість виконавців співала російською мовою — в першу чергу задля збільшення власної аудиторії.
Проте, не дивлячись на російськомовну більшість в інфополі, в Україні все ж таки намагалися розвивати україномовний контент. Зокрема із розвитком телебачення у 90-ті роки, коли у моді були хіт-паради, з’являється перший український телевізійний хіт-парад кліпів «Територія А», який виходив на телеканалі ICTV.
У межах проєкту свою популярність здобули популярність «Аква Віта», Green Grey, Олександр Пономарьов, Наталя Могилевська, «Брати Гадюкіни», Павло Зібров, Таїсія Повалій, «Скрябін», «ТНМК», «Тартак» та багато інших. Загалом за п’ять років етеру вийшло понад двох тисяч випусків.
Сьогодні монополістом на телебаченні залишився телеканал «М1». З виходом в ефір у грудні 2001 року політика програми була така: «українська музика на першому плані, російська — трохи позаду». За певний час «відсіялися» канали Enter Music, Biz-TV та MTV.
Проте цей спалах почав згасати. У 2000-х роках українська музика все ж таки зазнала русифікації. З’явилися російськомовні Потап і Настя Каменських, гурт 5’nizza, «ВІА Гра», які також гастролювали у РФ. Російською заспівали Ірина Білик, Тіна Кароль та інші.
Такий перехід виник через декілька причин. Рівень розвитку шоубізнесу в росії був значно вищий за Україну, артисти отримували більші прибутки з концертів. У той час українські виконавці та колективи розвивалися за принципом «сарафанного радіо». Також у деякому колі артистів виступи у РФ вважалися показником успіху у карʼєрі: «спочатку ти популярний там, потім популярний тут», що означало Москву та Київ. Ще одна причина — відсутність причин співати українською, оскільки сам автор російськомовний.
За словами Олександра Бригинця, продюсера проєкту «Територія А», це також зумовлено обвалом валют у 1998 році. У цій ситуації російські виконавці, які фактично опинилися без роботи на російському ринку, почали виступати в Україні за менші гонорари, ніж українські артисти. У той час почала перемагати кількісна більшість, а українські виконавці мали витримувати цю конкуренцію на власній території.
Проте україномовні артисти також були популярні у сусідів. Наприклад, після прем’єри фільму «Брат 2» режисера Олексія Балабанова у 2000-му році гурт «Океан Ельзи» набув популярності у Росії — у стрічці грали пісні «Кавачай» і «Коли тебе нема» з альбому «Янанебібув» (2000 рік). А через вдалий виступ на російсько-українському фестивалі «Рупор» у 2003 році у Ялті пісні гурту «Друга Ріка» потрапили до російського етеру.
У російській комедії «Хоттабич» 2006 року прозвучало п’ять композицій гурту «Бумбокс», а 2007 року пісня «Вахтерам» звучала чи не у всіх радіоефірах росії — й мало хто не міг продовжити рядок про «белые обои».
Також у ті часи продовжувався фестивальний рух: проводяться «Таврійських ігри», на яких ледве не вперше в Україні виступали західні виконавці, фестиваль «Тарас Бульба» який є найстаршим серед всіх, «Попсо-Франко» та багато інших.
Десяті роки
З появою та розвитком соцмереж туди переїхала і музика: майже всі нові виконавці пострадянського простору користувалися нині забороненою в Україні соцмережею «ВКонтакте». Поріг входу в індустрію майже зник: виконавець міг завантажити пісню та розкрутитись серед користувачів.
Тобто «ВКонтакте» була свого роду «солянкою» із композиціями російською та українською мовами. Тоді артисту легше було спілкуватися зі слухачем та отримувати фідбек щодо своєї музики.
Слухачу, своєю чергою, легше було слухати музику, спілкуватися з артистом, але існував головний нюанс цієї платформи — відсутність монетизації. Тобто музикант міг бути популярним у мережі, але нічого не отримувати на фінансовий розвиток кар’єри.
Іншим майданчиком став YouTube, що поступово почав заміняти українському слухачу телебачення. Це дозволило українському виконавцю обійти бюрократичну процедуру на телебаченні та також просто «закинути» відео у мережу. Представниками якраз покоління «ВК-YouTube» у різні роки стали YARMAK, «Один в Каное», MONATIK, «Грибы», «Пошлая Молли» та багато інших.
Тоді переважною мовою була російська, що дозволяло розширити «географію» концертів — від Львова до Астани (вже Нур-Султана), від Мінська до Одеси, де раніше кожного літа виступали російські виконавці.
Тобто до 2014 року кордонів між Україною та Росією у творчому плані майже не існувало. Московський Stadium Live навіть підспівував Святославу Вакарчуку у 2013 році.
Але 2014 рік спричинив розкол у шоубізнесі. Фраза «музика поза політикою» поступово переставала бути актуальною. Українські артисти з російською фан-базою заявили про припинення виступів у РФ, наприклад, YARMAK, «Бумбокс», «Антитіла». Проте деякі залишились у російському медіапросторі, попри всі обставини: Іван Дорн, Світлана Лобода, Maruv, NK, «Нервы» тощо.
Свої виступи кожен аргументував по-своєму: Іван Дорн продовжував «демонструвати українську культуру», Maruv повідомила що у росії заробіток значно вищий, а Лобода згодом відмовилась від виступів в Україні, продовжуючи розвивати свій бізнес у росії.
Проте закону щодо виступу українців в рф не існувало — кожен артист ухвалював це рішення самостійно.
Після 2014 року в Україні поступово почали забороняти вʼїзд російським артистам, які підтримали анексію Криму — це репери L’One, Баста, Єгор Крід, співак Філіп Кіркоров, драматург Євген Грішковець, телеведучий Дмитро Губернієв та багато інших. Деякі російські виконавці припинили виступи в Україні до закінчення війни.
Проте до початку повномасштабної війни в чартах цифрових майданчиків все одно були російські виконавці. Навіть якщо вони відкрито підтримували проросійську політику. Серед таких є репер Хаски, який періодично їздив у так звані ДНР/ЛНР, та Баста, який давав концерти у Кремлі.
Квоти та фольклор
Після 2014 року набрали популярності інді-проєкти. Жодних продюсерів, тільки доступ до швидкісного інтернету. Тоді в українському просторі набули популярності «Один в каное», «Вагоновожатые», Blooms Corda, The Erised та багато інших самобутніх проєктів. Іван Дорн заснував лейбл Masterskaya, а Ната Жижченко (ONUKA) та Євген Філатов (The Maneken) — VIDLIK. Це породило розквіт інших українських виконавців.
У 2016 році набули чинності зміни до закону «Про телебачення і радіомовлення», згідно з якими україномовна музика має становити не менше 25% ефіру радіостанцій. Згідно з даними Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, станом на перше півріччя 2018 року обсяг україномовної музики в радіоефірі становив 54%.
Тобто з радіостанцій російські виконавці поступово зникали. Також робити матеріал з українськими артистами значно легше — запросити людину, яка живе в Києві, на ефір економніше та цікавіше ніж ту, яка живе в Москві.
Тобто після 2014 року почав працювати один з головних факторів по видаленню російської музики в інфополі — частина артистів почали зникати з афіш, а в українських виконавців вперше за 14 років почала зникати конкуренція.
З відсутністю російських артистів концертні організатори почали звертати увагу на локальну сцену. Влаштування таких подій дешевша, а відвідуваність може бути вища. Висока вартість обумовлена трансфером артиста, гонораром, місткістю концертного майданчика та іншими організаційними нюансами.
Тобто хоч і російські виконавці продовжували гастролювати Україною, організатори та глядачі вже знали про наявність «власного продукту», який поступово розвивався, та й просто був вигіднішим.
Але існувала ще інфраструктурна проблема: на самому українському ринку відбувся дефіцит концертних майданчиків за якістю та кількістю. Похвалитися достатньою кількістю місць для виступів могли хіба що Київ, Харків, Одеса, та Львів.
Після Революції гідності в українському просторі стало модно інтерпретувати фольклор, народні інструменти та історичні тексти у музиці.
Наприклад, гурт ONUKA використовує народні мотиви та інструменти в електронній музиці, «ДахаБраха» поєднує різні етнічні складові, KAZKA міксує поп та електрофолк, YUKO — фольклор та електричну музику. Далі це продовжив та розкрутив Go_A.
При тому одними з перших це почали робити ще «Воплі Відоплясова», «Брати Гадюкіни», «Тартак», «Мандри» та «Гайдамаки».
До речі, Олег Скрипка називав пісню «Танці» (1989 рік) «першим репом і хіп-хопом Радянського Союзу» — у композиції відсутня мелодійність приспіву. Ідея зробити кліп чорно-білим виникла через «неналаштований колір» у нових відеокамерах. Після цього гурт став популярним на весь СРСР.
Міжнародний прорив
Українська етномузика сподобалась і західному слухачу. Лідери серед представників жанру — гурт «ДахаБраха». Він утворився ще у 2004 році у творчій атмосфері театру «Дах» із молодих фольклористів та музикантів. З того часу вони постійні учасники різних фестивалів етнічної музики, європейських та американських турів, а у 2016 році стали першими представниками України на Glastonbury.
Трохи іншим прикладом є Іван Дорн, який записував свій третій студійний альбом OTD (2017) у США, знімав там кліпи та потім грав у турі. У своїх інтервʼю Іван зазначав, що «заходу» ми «точно ближче» у етнічному та культурному плані.
Також у 2016 році альт-рок-гурт Sinoptik здобув перемогу на конкурсі The Global Battle Of The Bands, яке називають «альтернативним Євробаченням».
Поступово за кордон «вибився» й український метал. Наприклад, у 2015-му році гурт Jinjer підписав контракт із відомим австрійським лейблом Napalm Records, після чого обʼїздив весь світ.
Проте флагманами в Україні та найбільш яскравими представниками жанру за її межами вважають одеський блек-метал-гурт White Ward, які можуть похвастатися контрактом з популярним французьким лейблом Debemur Morti Productions.
Тим часом україномовна музика стала популярною і в росії. У травні 2018 року гурт KAZKA публікує свій дебютний сингл «Плакала». Вже у вересні пісня стала найпопулярнішою в українському та російському iTunes, а також була у топах Молдови, Казахстану, Болгарії, Латвії, Литви та Білорусі.
Також восени того ж року реперка alyona alyona публікує кліпи на пісні «Рибки», «Залишаю свій дім», «Відчиняй». Тоді Альону Савраненко полюбили за образ «хіп-хоп-виховательки» у дитячому садку та як першу яскраву представницю жіночого репу на території пострадянського простору.
У 2019-му вона стала досить популярна у РФ: їй респектував Oxxxymiron, вона записала спільну пісню з гуртом «Каста». Проте після критики від української публіки реперка перестала давати інтерв’ю російським ЗМІ або робити спільні пісні.
Також російські музичні медіа відзначали творчість гурту Kalush, Krechet, Zbaraski та Паліндрома. Окрім того, концертні організатори пропонували виступити українцям у рф, але більшість відмовлялися зі зрозумілих причин.
Україна на «Євробаченні»
Участь українських виконавців на «Євробаченні» завжди приносила певну популярність як на території України, так і за її межами. Зокрема так світ дізнався про Руслану, Джамалу та Kalush Orchestra — переможців у 2004, 2016 та 2022 руках. Також завдяки яскравим виступам глядачі запам’ятали Вєрку Сєрдючку та Go_A.
Показовим є момент, що в останніх виступах використовуються народні інструменти чи фольклор. Пісня «Шум» Go_A, у якій звучать сопілки, а текст заснований на народних веснянках, стала першою в історію українською піснею, яка потрапила у топ-200 чарту Billboard.
Stefania від Kalush Orchestra, у якій поєднується реп, українські фольклорні мотиви та етнічна музика, посіла перше місце у цьогорічному «Євробаченні». Так вона стала першою україномовною піснею, яка виграла у пісенному конкурсі. У топ-200 Billboard вона також потрапила.
Невдалі виступи на «Євробаченні» також служать поштовхом для перезавантаження проєкту. Після невдалого виступу у 2017 році гурт O.Torvald був на межі припинення існування. Фронтмен Євген Галич перебував у депресії та майже весь наступний рік був у творчій відпустці, випустивши перед тим альбом «Бісайди», який за звучанням нагадував щось фінальне в історії рокерів. Проте через два роки вони тріумфально повернулись з новими силами.
Музика війни
З початком повномасштабної війни в Україну відбувся «вибух» пісень на воєнну тематику: про знищення ворога, власні переживання щодо війни та багато іншого. Вона може бути як веселою, по типу реміксів на вже крилату фразу Олександра Поворознюка «Вова, *баш їх бл*ть», так і віршовані рефлексування Антона Слєпакова.
Російськомовні українські артисти почали переходити на українську: це зробили Макс Барських, Лилу 45, MONATIK та, в принципі, майже всі виконавці. Рівень релізів російською в Україні почав тільки зменшуватись, а кількість заголовків з текстом «випустив першу пісню українською» — збільшуватись.
Війна дала можливість менш популярним українським виконавцям продемонструвати власні вміння. Свою популярність отримали «Хейтспіч», «Діти Інжинерів», Структура Щастя, Oi FUSK та багато інших.
Проте, рано чи пізно, люди втомлюються від пісень про війну. Наразі пісні про танки та «Байрактари» поступово йдуть на інший план, відкриваючи новий простір для україномовної музики.
