Поліна Літвіненко, Олександра Подгорна
08 апреля 2022

Як працює дитяча лікарня «Охматдит» під час війни

Працівники лікарні «Охматдит» живуть на роботі — тепер це не метафора. Рідкісні вихідні дають змогу побачити близьких і поспати трохи більше часу. З перших днів російського вторгнення за допомогою почали звертатися постраждалі після бомбардувань — діти та дорослі, зараз тут приймають усіх. Наші репортери відвідали клініку і записали історії деяких пацієнтів.

Усі фото — Костянтин Ліберов.

Усі фото — Костянтин Ліберов.

Буденність для хірургів — ампутації й глибокі рвані рани від уламків ракет чи мін. Буденність пацієнтів — своєчасні процедури та харчування за розкладом, бо майже весь персонал лікарні не полишив свої робочі місця.

Володимир Жовнір — головний лікар «Охматдита».

Володимир Жовнір — головний лікар «Охматдита».

У зоні для гри діти, як і всі їх однолітки, залюбки будують халабуди. Відмінність лише у тому, що називають це барикадами й ховаються від уявних російських бомб. Волонтери постійно привозять гуманітарку й багато одягу, бо одяг з травмованих зрізають одразу.

Зліва хірург Ігор — завідувач операційного відділення. Саме він провів основну частину найважчих операцій. Справа — Галина Бабійчук, вона теж хірург. Бейдж «жовта зона» означає, що жінка працює з пораненнями середньої важкості. Родина Галини дуже нервується через те, що вона залишилася у Києві.

До тих, хто в важкому стані, не пускають журналістів — їх історії репортерам «Маяка» розповідала пресслужба «Охматдиту». З дітьми працюють психологи, всі вони відзначають геть відсторонений погляд у підопічних.

На першому фото тринадцятирічна Софія з Миколаєва, точніше її КТ. Шрапнель від ракет поцілила їй у голову, довелося робити трепанацію черепа. Дівчинка зараз одужує. А ось Семен з другого фото не вцілів. Його батьків і сестру розстріляли окупанти, за життя Семена боролися ще п’ять діб.

Вова вижив, страшну вогнепально-вибухову рвану на його обличчі змогли зашити. Але батько й брат хлопця загинули одразу у розстріляній автівці.

Серед пацієнтів, які потребували невідкладної допомоги, опинився Тарас. У недузі Тараса винна не війна, а звичайна канцелярська кнопка, яку хлопчина вдихнув ще пів року тому. В іншій лікарні на рентгені нічого не виявили, а кнопка тим часом приростала до легені, що спровокувало її часткову атрофію.

Чужорідне тіло вдалося видалити — легені Тараса працюють вже значно краще.

Шестирічна Мілана отримала важкі поранення нижніх кінцівок. 28 лютого ракета влучила у кімнату, де ховалася сім’я дівчинки. Її тітці відірвало ступню — ногу довелося ампутувати до коліна, мама загинула. Зараз в лікарні з Міланою перебуває тато і підтримує доньку на шляху до одужання.

Якщо лунає тривога під час операції — операція продовжується.

Рухомі пацієнти спускаються у підвал, де медикаменти та спальники. Бо лікарня в країні, де йде війна.

 

читайте также
Комментарии