Зображення — Michael Osadciw / University of Rochester.
Вчені проєктували місто, надихаючись науковою фантастикою. Зокрема, колонією Джерарда О’Нілла — космічним поселенням, яке складається з двох циліндрів, які обертаються в протилежних напрямках.
Згідно з концептом О’Нілла, циліндри обертатимуться досить швидко, щоб створити штучну гравітацію на їхній внутрішній поверхні, але досить повільно, щоб люди, які живуть у них, не відчували заколисування. У 70-80-ті роки минулого століття таку ідею дійсно проробляли, але не реалізували через надто високу ціну (річ йшла про 100 мільярдів доларів) та неекологічність.
Ідею циліндру адаптовували у фільмі «Зоряний шлях» та романі «Гра Ендера» Орсона Скотта Карда. Також до концепту зверталися Джефф Безос та Ілон Маск.
Вчені запропонували використовувати як матеріал сам астероїд — перетворити еліпсоїд на порожню циліндричну оболонку. Оскільки самі астероїди з певним часом розпадаються, автори вважають, що поверхню можна покрити «мішком» із надлегких і високоміцних вуглецевих нановолокон. Це підтримуватиме власну вагу обʼєкта під час обертання та середовище проживання всередині.
Тобто уявний астероїд діаметром 300 метрів може бути розширений у циліндричну сферу площею близько 55 км² — трохи менше площі Манхеттену.
Сам процес виглядатиме таким чином:
астероїд розкручують для створення штучної гравітації. В результаті він почне руйнуватися;
уламки астероїда, розлітаючись, розширюватимуть «мішок» з вуглецевого нановолокна;
волокно захоплюватиме уламки, які утворюватимуть товстий «шар» для захисту поселенців від космічного випромінювання.
Хоч це лише теорія, усі згадані дослідниками технології наразі використовуються у суспільстві — від двигунів, необхідних для обертання астероїда, до «мішка» з вуглецевого нановолокна.
