Зображення — Unsplash.
Дослідження включало шість невеликих експериментів за участю понад 2000 респондентів — всі вони були спрямовані на порівняння точок зору тих, хто звертається по допомогу, з точкою зору помічників.
В одному експерименті дослідники дали завдання учасникам попросити незнайомців сфотографувати їх в громадському ботанічному саду. Перед цим вони мали передбачити, як почуватимуться ті, хто погодився на фото, а також ті, хто відповість «ні» на їхній запит.
Потім дослідники розпитали незнайомців, які робили фотографії, про їхні справжні почуття. І тут виявилася невідповідність: ті, хто просив про фото, недооцінили, наскільки незнайомці готові допомогти та як добре вони почуватимуться після надання допомоги. Також вони переоцінили, наскільки незручно люди почуваються, коли допомагають.
В іншому експерименті 198 учасників пригадували недавній випадок, коли вони просили або пропонували іншим допомогу. Їхній досвід був найрізноманітнішим: написати рекомендаційного листа до аспірантури, показати, як користуватися паркувальним автоматом, надати емоційну підтримку другові в токсичних романтичних стосунках. Результати виявилися такими ж: ті, хто звертався по допомогу, вважали, що їхні помічники були менш охочі допомагати, ніж це було насправді.
«Такі очікування в наших головах можуть створити бар’єри, які можуть бути невиправданими», — сказав Сюань Чжао, психолог та співавтор дослідження. Також він зазначив, що люди глибоко соціальні, з сильною мотивацією спілкуватися з іншими і нейронною системою винагороди, завдяки якій вони почуваються щасливішими та здоровішими після позитивної взаємодії.
