спецпроект: Уйти от абьюзера. План действий для тех, кто больше не хочет терпеть

Новости
Війна
Жизнь
Люди
Город
Спецпроект

О cайте
Контакты
Реклама

Жизнь

Объясняем: грозит ли всем «разбор на органы» после принятия Закона о трансплантации

Объясняем: как избежать укусов клещей и что делать, если вас укусили

10 мифов о депрессии

Pokemon Go уже скоро может "накрыть" Украину

1 … 52 53 54 55

1 … 54 55

Аркадия Город Муралы События Локация Люди История Городские скульптуры Худмузей Культовые места Стыд Ад Безумие Зависть Секс Пандемия Новости Фотографии Наука Вело Культ Кино Війна

Подписывайся на красивый и умный Instagram «Маяка»

Повернутися з війни не тіль

Повернутися з війни не тільки тілом, але й розумом досить важко. Саме тому можна спостерігати зміни у поведінці евакуйованих з найгарячіших точок. Як правило, підтримку ми надаємо інтуїтивно та емоційно, але у випадку спілкування з травмованими війною має сенс обмірковувати свої дії більш детально. Разом із психотерапевткою Анастасією Алексеєнко @lllemonworld даємо кілька простих порад і окреслюємо табу для таких розмов.

16.05.22 «Азовсталь». Фото зробив командир прес-служби полку Дмитро Козацький із позивним «Орест».

Український фотограф Герма

Український фотограф Герман Крігер засняв евакуацію тварин з Маріуполя та інших тимчасово окупованих міст. Наразі вони знаходяться у Запоріжжі у повній безпеці.

Як впродовж трьох місяців м

Як впродовж трьох місяців мешканці Гуляйполя жили в 25 кілометрах від лінії вогню — у нашому репортажі. Біля одного з будинків Олександр прибирає скло з вікон, які вибило після мінометного обстрілу. «Через кожні дві-три години вони влаштовують отакий “добридень”. І головне, куди стріляють? Тут немає ані солдат, ані техніки. Тут люди живуть», — каже чоловік. «Олексіївні взагалі міна в гараж потрапила», — додає дружина Олександра Олена. Жінка виходить до нас з книгою у руках. Щоб читати в темряві підвалу, їй доводиться запалювати свічки. Однак «навіть у суцільній пітьмі потрібно читати. Бо ті орки нічого не читають, а потім по жилих кварталах гатять». У сусідньому дворі догорає той самий гараж Любові Олексіївни, де пенсіонерка зберігала розсаду, інструменти та свіжі закрутки на зиму: «Ну що їм ті помідори зробили? Вони ж смачні такі», — журиться вона. Біля двох великих пікапів вишикується черга за гуманітаркою. Люди беруть у волонтерів воду та спеціальні прилади, що можуть відфільтрувати понад 120 літрів забрудненої та технічної води. Чоловік у бронежилеті з шевроном «капелан» відносить коробки з консервами та солодкими батончиками. Це Геннадій Махненко, пастор маріупольської церкви. В родині Геннадія троє рідних та 32 прийомні дитини. Під час боїв у Маріуполі загинула одна з його прийомних доньок. З 2014 року він допомагає українським військовим, а зараз створив власну команду та щодня розвозить гуманітарку по більшості «гарячих» точок. «Ось знаєте, я в минулому в Москві гасив пожежі — здається, то був гріх. Згоріло би усе ще тоді, і сьогодні нам мороки, може, такої не було б», — розповідає Махненко. Його дім в Маріуполі наразі зайнятий окупантами. Пастор радить нам під'їхати до місцевої церкви, в яку російські ракети влучили вже двічі. Фасад будівлі розтрощено, з вулиці можна побачити вцілілі ікони поміж уламків стін. Всередині церкви запах ладану змішується з гаром від розірваних снарядів. Під ногами хрумтять розкидані вибухом свічки та бите скло. «Цю церкву я будував 30 років. На моє 59-річчя в неї влучив снаряд, — розповідає настоятель Михайло. — Дзвони нашої церкви зробили в Ростові, потім здамо їх на металобрухт». Усі фото — @libkos

Під час Другої світової все

Під час Другої світової все більше балтиморців залишали власний автомобіль вдома і діставались на роботу трамваями, тролейбусами та навіть катерами, аби тільки не витрачати пальне. Естетика громадського транспорту Балтимора привернула увагу фотографині Марджорі Колінз, яка разом з колегами з Офісу воєнної інформації відвідала місто у 1943 році. Публікуємо її світлини. 🚃У 1942 році в США запровадили систему раціонування — тобто обмеження споживчого попиту. Цей захід був спрямований на забезпечення усіх американців хоча б мінімумом необхідних товарів та мав допомогти в запобіганні інфляції. У міжнародній торгівлі натуральним каучуком з’явилися великі труднощі, отже першими під раціонування потрапили автомобільні шини. Після цього ввели контроль за використанням бензину, його почали видавати по талонах, розподіливши населення на певні категорії з відповідними потребами. Наприклад, військові, поштарі, водії вантажівок могли купляти пальне у великих обсягах, а робітники необоронних галузей мали обмеження. 🚃Пізніше в країні повністю зупинили виготовлення цивільних автівок — всі ресурси витрачалися на військову техніку та промислові механізми. 🚃На тлі раціонування автівки балтиморців чекали на кращі часи у гаражах, було заборонено навіть усі перегони та змагання. При цьому робочих місць було вдосталь, люди постійно мали церкулювати містом по своїх справах. У 1941 році в Балтиморі відкрили нову верф «Бетлегем-Ферфілд», на якій щодня в три зміни працювали тисячі робітників. Як їм, втомленим, діставатися дому після важкого дня? Від вимушених піших прогулянок містян врятували трамваї. 🚃Балтиморська транспортна компанія — оператор трамвайної, тролейбусної та автобусної мережі — через зростання пасажиропотоку почала відновлення списаних вагонів, а колишні прогулянкові катери були пристосовані до регулярних перевезень. В центр спрямовували трамваї з інших ліній, щоб перехопити робітників з верфі. 📸На першому фото — вагон 1917 року після відновлювального ремонту. Інформацію надав Олександр Сандлер.

Російську пропагандистську літературу замінять україномовною літературою й книгами українських видавництв, — повідомляє Міністерство культури. Насамперед вилучать наступні видання: 🔻 зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; 🔻які пропагують війну, насильну зміну конституційного ладу або територіальної цілісності України; 🔻містять виправдовування і заперечення збройної агресії російської федерації проти України та прославляють людей, які беруть участь в збройній агресії рф проти України; 🔻видавництва і авторів, проти яких ввели санкції, та авторів, які публічно підтримали агресію проти України. 🤔 Ви згадали книги, які потребують вилучення в першу чергу? А які твори російських письменників важливо залишити?

Восьмого травня до евакуаційного центру Запоріжжя прибули 173 людини з Маріуполя, 40 з них з самого початку війни рятувалися від ворожих обстрілів у сховищах «Азовсталь». Вони розповіли журналістам «Маяка», якою виявилася буденність під час облоги міста. 🔻Жінка у робочій формі заводу вийшла з автобусу однією з перших. Її ім’я — Наталя, але діти віддають перевагу прізвиську Тетя Суп. Наталя готувала їжу для людей у сховищі, а щоб відволікти дітей від обстрілів, вигадувала різні конкурси з малювання. «Діти намалювали це та повісили біля мого ліжка», — жінка дістає купу паперу. На ньому — піца, небо з чорними хмарами, танки та сонце. «Я не знала, як їх бажання втілити в життя, однак я це зробила. Взяла лаваш, консерви, залишки сиру та приготувала дітям. Вийшло майже так, як на малюнку», — розповідає Наталя. 🔻Деякі люди не зупиняються тут, а відразу йдуть до інших автобусів, які безкоштовно довезуть їх до Львова. Біля одного з цих автобусів ми зустрічаємо Світлану. З донькою вона потрапила у сховище «Азовсталі» в перші дні війни. Там вони пережили обвалення кількох бункерів, коли літаки скидали авіабомби. За словами Світлани, бійці «Азову» поводились з ними чемно та намагались допомогти провізією. «За цей час ми пережили пекло. А тепер так дивно, що над головою нічого не літає, що люди тут справді живуть», — каже жінка. «Кожен день надія згасала. Росіяни постійно порушували режим тиші». Щоб потрапити до Запоріжжя, Світлані з донькою, як і більшості людей, які врятувалися с заводу, довелось пройти через фільтраційний табір ДНР. Люди годинами чекали на російських блокпостах, тому що «росіяни весь час намагались у когось щось знайти». 🔻Врятованих чекає довга реабілітація та робота з психологами. Коли вони говорять про своє місто — завжди згадують поховання на вулицях, в парках чи там, де колись були клумби. «Усюди лежать тіла», — каже Ірина, мешканка Маріуполя, вона ховалася не на заводі, а в подвалі. «Отак вийдеш у двір, а там могили. Свіжий цвинтар», — додає її 14-річна донька Марія. Усі фото — @libkos

© 2021. Маяк. Украинский журнал о культуре, обществе и науке. Мы собираем и обсуждаем самые спорные темы нашего времени. Сайт и его социальные сети могут содержать материалы, не предназначенные для людей младше 16 лет. Использование материалов Маяка разрешено только с предварительного согласия правообладателей. Все права на картинки и тексты принадлежат их авторам.

Разработка сайта: