спецпроект: Уйти от абьюзера. План действий для тех, кто больше не хочет терпеть

Новини
Війна
Життя
Люди
Місто
Спецпроєкт

Про сайт
Контакти
Реклама

Жизнь

Объясняем: грозит ли всем «разбор на органы» после принятия Закона о трансплантации

Объясняем: как избежать укусов клещей и что делать, если вас укусили

10 мифов о депрессии

Pokemon Go уже скоро может "накрыть" Украину

1 … 53 54 55 56

1 … 55 56

Аркадия Город Муралы События Локация Люди История Городские скульптуры Худмузей Культовые места Стыд Ад Безумие Зависть Секс Пандемия Новости Фотографии Наука Вело Культ Кино Війна

Подписывайся на красивый и умный Instagram «Маяка»

Багато хто з нас звик до тог

Багато хто з нас звик до того, що «українська література» дорівнює «шкільна програма», тобто сформований корпус текстів, який доволі часто викликає флешбеки травматичних досвідів, що зародилися ще за партою на уроках укрліту. Цей монстрозуозний канон змушує слідом за Семенком скидати Шевченка з усіх п’єдесталів і за інерцією називати Франка Каменярем. 📚Однак насправді цей пласт творів дуже різний і не обмежується Жаданом чи Забужко. Разом із співавторкою та співведучою подкасту «Правда і Кривда» Ангеліною Паращиною @abdo.in.litteras зібрали кілька таких книжок. 📚«Сучасну українську літературу часто оцінюють за моральними та навіть напутливими параметрами. Вона підпадає під печатку чогось «недо» чи, навпаки, «забагато»: або недостатньо повчальна, як класичні твори, або занадто відверта, навіть аморальна, наповнена обсценною лексикою», — впевнена Ангеліна. За її думкою, існують українські автори та авторки з не менш потужним потенціалом та сильними текстами, які розбивають стереотип про те, що «нам нема чого читати», а сам літпроцес «кволий і ледь живий», водночас піднімаючи планку читацьких очікувань.

Через бої вздовж узбережжя

Через бої вздовж узбережжя України загинули кілька тисяч дельфінів. І це лише виявлені випадки, адже воєнні дії не дозволяють екологам зібрати більш детальну інформацію. Вторгнення росії шкодить не лише людям, але й біорізноманіттю Чорного моря. Вчені підтверджують знахідки загиблих тварин на узбережжі Болгарії, Румунії, Туреччини та України. Дельфіни гинуть та отримують поранення внаслідок вибуху снарядів у прибережних районах, детанування мін, витоку нафти із затонулих кораблів та забруднення стоку хімічними речовинами. Деякі з них дезорієнтуються через гідролокатори та шум кораблів ворога — у такому стані вони вже не можуть шукати їжу. Відомо, що до початку повномасштабної війни в Чорному морі мешкало більше 253 тисяч дельфінів. Скільки їх залишиться після закінчення бойових дій — невідомо.

З початку повномасштабної війни в Україні минуло сто днів. Чи зробили ви все, що є у списку обов'язкових справ? Перевіряйте!

З 24 лютого на передовій б'ют

З 24 лютого на передовій б'ються багато тисяч українських солдатів. Хтось з них у мирному житті самотужки виховував сина, а хтось був звичайним працівником складу. Репортери Влада та Костянтин Ліберови @libkos зняли серію портретів зі шпиталів України, де наразі перебувають поранені бійці. В більшості з них важкі поранення, однак попри це кожен бажає якнайшвидше повернутись на фронт.

Чому маріупольці евакуювал

Чому маріупольці евакуювались на територію загарбника? У соцмережах ще з початку весни ширилися здогадки, чи є такий вибір власним рішенням містян. Деякі з цих людей вирвалися до ЄС і згодом змогли розповісти про свій шлях. 🔻Тридцятидвохрічна Вікторія та її мати Людмила (імена героїнь змінені) — мешканки Лівого берега, що зазнав катастрофічних масштабів руйнування. Зараз вони у Празі, куди потрапили через росію. 🔻«Харчування, видача речей секонд-хенду, розвезення — все було організовано заздалегідь. Навчання у школі, яку перетворили на фільтраційний табір, теж було припинено. Росія планувала знищити Маріуполь, стерти в попіл Лівий берег. Біженці та їх зруйновані домівки — не випадкові побічні наслідки боїв із ЗСУ, вони готувалися до цього, розумієте?» — пояснює Віка. 🔻Розповідаємо про шлях двох жінок до безпеки та свободи у великому тексті — посилання в профілі. У слайдах кілька цитат.

Кілька років тому уряди євр

Кілька років тому уряди європейських міст поставили мету — скоротити невиправдані витрати на утримання газонів вздовж доріг. Щорічне косіння, відновлення, сіяння, полив та підживлення зелених насаджень потребували чимало часу та ресурсів. 🍀Тоді розпочалося тестування різних сумішей рослин, серед них витривалі до автомобільних викидів, посухостійкі, гіпоалергенні, а найголовніше — багаторічні або самопосівні, тобто можуть самі засіювати територію. Обравши найвдаліші поєднання, конвенціональні ідеальні газони замінили на різнотрав’я. 🍀 Чернігівська спільнота «Еко місто» звернулася до українських комунальників з тією ж самою пропозицією. 🤔Як вам така ідея? 🍀«А раптом добре нам відоме “сію, вію, посіваю” це не про Старий новий рік, а про сучасне українське місто? Місто, в якому квітуче різнотрав’я кинуло виклик виснаженим від нераціонального догляду газонам і перемогло?» — з цих слів починається посібник «Різнотрав’я поруч», який розробила громадська організація «Плато» за підтримки Української кліматичної мережі. Саме про нього нагадали у своєму зверненні чернігівці. 🍀Активісти зібрали знання, приклади та інструменти для того, щоб допомогти в переосмисленні наявних в Україні практик управління трав’яним покривом. 🍀У слайдах наводимо деякі положення з посібника і розбираємо, які екологічні та економічні плюси є в таких газонів.

Так жили люди у харківськом

Так жили люди у харківському метро. Усі світлини зробив документаліст Павло Дорогой @paveldorogoy Чоловік фотографував побут містян з самого початку війни: йому довелося зустріти вагон-будинок з килимами, купе з люлькою немовляти та кімнати з картону, де в кутку стояв котячий лоток. На поручнях сохла білизна, діти грали на пероні, як на майданчику. Транспорт швидко перевтілився у тимчасове сховище зі своєю інфраструктурою. «Пам'ятаю, як я зайшов у вагон і попросив дозволу сфотографувати натюрморт на вікні. Там стояла їжа, кухонні приладдя, щось з предметів особистої гігієни та квіти. Маленький букет поміж усього цього здавався апофеозом абсурду», — коментує Павло. Двадцятого травня влада міста прийняла рішення поновити роботу метро. Звернувши пакунки з речами, харків'яни піднялися у місто, щоб вчитися жити під час повітряної тривоги без рятівних метрів землі над станціями.

This error message is only visible to WordPress admins

© 2021. Маяк. Український журнал про культуру, суспільство та науку. Ми збираємо та обговорюємо неоднозначні теми нашого часу. Сайт та його соціальні мережі можуть містити матеріали, не призначені для людей віком до 16 років. Використання матеріалів Маяка дозволено лише за попередньою згодою правовласників. Усі права на картинки та тексти належать їхнім авторам.

Разработка сайта: