Зображення — Inge Morath & Saul Steinberg.
Чоловіки та жінки, юнаки та старі. Патологічні брехуни зустрічаються серед всіх людей, незалежно від статі та роду діяльності. Вони мають добре розвинений інтелект та вербальні навички.
Аномальна поведінка починає проявлятися приблизно з 16 років та може тривати роками, завдаючи шкоди брехуну. Деякі експерти вважають, що патологічні брехуни становлять 5% від загальної популяції населення Землі.
У психології та психіатрії продовжуються дискусії на тему того, чи патологічна брехливість — це окремий розлад чи симптом існуючих станів. Тому що її можуть сплутати із компульсивною брехнею чи синдромом Мюнхгаузена.
Зображення — Inge Morath & Saul Steinberg.
У Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM) патобрехня має статус симптому антисоціального, нарцисичного та гістріонного або інших розладів особистості.
Патологічна брехня входить до Оцінного листу психопатії Роберта Хаєра.Але насправді немає наукового терміну «патологічний брехун».
Зображення — Inge Morath & Saul Steinberg.
Як відрізнити звичайного брехуна від патологічного?
По-перше, патобрехун не завжди усвідомлює власну потребу говорити неправду. Тобто у його брехні відсутні мотиви чи вигода. Вона бесцільна.
По-друге, брехун вірить в свою брехню, проте якщо навести достатньо аргументів, то він визнає хибність власних слів.
По-третє, брехун зображує себе у сприятливому ключі. Він буде прикрашати власні якості та хвалитися ними, вчинками, становищем, досягненнями.
Систематична брехня призводить до проблем: зруйновані стосунки, втрата роботи і спілкування з друзями, недовіра сусідів. Але патологічному брехуну складно зупинитися.
Можливі причини розвитку патологічної брехливості:
результат психічного захворювання чи симптом;
порушення роботи ЦНС: інфекції, черепно-мозкова травма, епілепсія;
навіть наслідки низької самооцінки.
Зображення — Inge Morath & Saul Steinberg.
Патологічних брехунів почали вивчати у XIX столітті. Першим описав концепцію псевдології німецький лікар Антон Дельбрюк.
Він згадує жінку, яка подорожувала Австрією та Швейцарією, називаючи себе іспанською королівською особою, румунською принцесою, бідною студенткою медичного університету. Поки не потрапила до психлікарні.
Поспілкувавшись з пацієнткою, Дельбрюк дійшов висновку, що ця брехня була настільки ненормальною та непропорційною, що заслуговує на спеціальну категорію — pseudologia phantastica.
Існує також термін «міфоманія» для позначення патологічних брехунів. Його використовував французький психіатр Ернест Дюпре.
Мозок патологічного брехуна
У 2005 році американські вчені виявили, що мозок патологічного брехуна відрізняється від людини, яка не схильна брехати.
Вони провели дослідження серед групи добровольців, їх вік коливався від 21 до 45 років. В експерименті брали участь 41 чоловік та 8 жінок. З них 12 мали репутацію брехунів, а ще 16 — ознаки антисоціальної поведінки.
Мозок брехунів мав структурні аномалії у префронтальній корі мозку.
Дослідники за допомогою магнітно-резонансної терапії виявили, що у патологічних брехунів на 14,2% зменшено об’єм сірої речовини. Це ділянка мозку, яка складається з нейронів та відповідає за сприйняття, памʼять, емоції та мову.
Окрім того, МРТ-дослідження показало, що у патобрехунів на 22% збільшено об’єм білої речовини. Вона складається з нервових волокон та здійснює провідникову функцію для сигналів між нейронами. Її дефіцит впливає на памʼять, увагу та інші когнітивні функції.
Поки це один з єдиних доказів відмінності мозку патологічних брехунів від інших.
Зображення — Inge Morath & Saul Steinberg.
Чому це важливо?
Питання в тому, наскільки патологічні брехуни насправді можуть контролювати свою поведінку. Наскільки такі люди здатні відповідати за свої дії?
Не перерахувати різноманітні сфери, де патологічні брехуни можуть нашкодити: слідство, судові процеси, медицина, політика, освіта тощо.
Брехня може призвести до обрання помилкової стратегії лікування або до винесення несправедливого вироку.
Зображення — Inge Morath & Saul Steinberg.
Чи це лікується?
Наразі не існує єдиного методу, оскільки стан патологічного брехуна погано вивчений через рідкість випадків та плутанину в постановці діагнозів.
Психологи рекомендують когнітивно-поведінкову терапію та діалектичну поведінкову терапію, але попереджають, що сама специфічність клінічної картини може ускладнювати опрацювання.
Тому що, якщо патобрехун каже, що бреше, — це істина чи ні?