На фото — Вікторія.
Вікторія — соціологиня за фахом, у вільний час знімає ролики для TikTok. Дівчина впевнена: саме через установку, що жіноче тіло подобається їй більше, деякий час вважала себе бісексуальною.
«Ідентифікувати себе такою почала ще з дитинства — тоді я захоплювалася малюванням і постійно зображувала у своїх роботах оголених жінок. Потім декілька разів цілувалась із дівчатами й це відчувалося органічним. Деякий час навіть здавалося, що була закохана у свою подругу», — згадує Віка.
Вона ніколи не усвідомлювала до кінця, чи може зав’язати романтичні стосунки з дівчатами. Через це в якийсь момент Віка дійшла висновку, що бісексуальна, але гетероромантична (коли відчуваєш сексуальний потяг до обох статей, а романтичні стосунки хочеш заводити лише з однією). Проте пізніше зрозуміла, що секс із дівчатами її теж не приваблює. Тобто Вікторії просто подобалися жіночі тіла, які зображалися геть всюди. Також вона частіше на них концентрувалась, щоби порівнювати себе з іншими жінками. Це порівняння завжди було не на її користь.
«Переломним моментом виявилося одне відео дівчини в TikTok, яке я побачила. Вона розповідала, що багато жінок вважають себе бісексуалками через те, що в соціумі дуже сексуально об’єктивоване жіноче тіло. Мене це вразило і тоді зрозуміла, що тут і моя історія», — розмірковує Віка.
Сексуальна об’єктивація вплинула й на сприйняття її власного тіла. Дівчина також має проблеми з харчовою поведінкою. І хоча в дорослому віці багато хлопців визнавали її гарною, це все одно відчувалося як оцінка.
«Я відчуваю, ніби маю бути ідеальною завжди, бо за мною слідкують. Це звучить як параноя, проте знаю, що з таким хронічним відчуттям багато дівчат проживають ціле життя», — каже Віка про ставлення до своєї зовнішності.
Найстрашніше, за її словами, те, що вона звикла дивитися таким поглядом не лише на себе, а й на інших жінок. Через комплекси завжди шукала щось, що в них було б «не так», і, якщо знаходила, то це її заспокоювало. «Повністю не позбавилася цього навіть зараз», — визнає Віка.
Де ховається сексуальна об’єктивація у буденності
Ставлення до людини як до об’єкта сексуального бажання та прирівнювання її цінності до зовнішнього вигляду та сексуальних функцій тіла виникає, коли людину зображають не як особистість, що гідна поваги, а як об’єкт чи річ.
Жіноче тіло було об’єктивованим більшу частину історії. Подекуди жінка ставала певним критерієм соціального статусу чоловіка. В соціумі складали правила та стандарти щодо того, який вигляд має бути в жіночого тіла, який одяг жінка має носити.
У давніх скульптурах та картинах зображення жінок ідеалізували, щоби викликати в глядача збудження. Найвідомішим таким зображенням в класичній західній мистецькій традиції є оголена Венера Ботічеллі.
Попри таке обожнювання та возвеличування жіночого тіла ще з часів Арістотеля (IV ст. до н. е.) й до кінця 1700-х років у суспільстві переважала одностатева модель. Тобто жіноче тіло розглядалося як менша версія чоловічого та сприймалося незавершеним, неповноцінним. Через це нібито жінки мали менший зріст та були слабшими, а їхній клітор вважали недорозвиненим чоловічим пенісом. Така «бракованість» жіночого тіла нібито робила його більш проблематичним і нестабільним, адже з ним траплялися речі, які не траплялися з чоловіками, наприклад, пологи чи менструація. Остання тема табуйована і досі — колись «Маяк» вже розповідав детально, як саме тему жіночої крові стигматизують протягом сторіч.
Зображення — Wikipedia.
У сучасному світі меседжі сексуальної об’єктивації знаходили відображення спочатку в мистецтві, а згодом — у ЗМІ, телебаченні, рекламі, маркетингу. Так компанії почали продавати свій товар через «секс» та зображали в рекламі напівоголених жінок або тих жінок, які виконували дії з еротичним підтекстом.
Бренди могли зображати сексуалізовану жінку, не лише коли їхній товар або послуги були якось пов’язані із тілом, наприклад, у випадку спортивних залів, а й тоді, коли продукт зовсім не мав до цього відношення.
Колажі — Артур Бондаренко.
Компанії не розповідали про свої переваги, а намагалися привернути увагу до сексуалізованого образу жінки, яка стандартно має великі груди та сідниці, довгі ноги, вузьку талію та білосніжні зуби. Такі стійкі норми несвідомо закріпились у головах людей та стали культурною нормою.
Ще одне джерело поширення сексуальної об’єктивації — це конкурси краси. Тут жінок оцінюють переважно за зовнішнім виглядом, тобто стан їхнього тіла, привабливість та сексуальність, яка має відповідати канонам, прийнятим у патріархальному суспільстві. До конкурсів краси дівчат привчають ще з дитинства — на конкурсах «Міні міс» чи «The best mini girl». Подекуди навіть малі дівчатка дефілюють перед журі в купальниках.
Скриншот із відео в YouTube телеканалу «МТМ Запоріжжя».
Зараз, під час війни, що сама по собі є максимально патріархальним явищем, об’єктивація набуває нових проявів: з’являються флешмоби, які закликають жінок «привести себе до ладу» заради чоловіків, які захищають Україну. Такі дописи мають вкрай широке поширення, попри те, що у ЗСУ служать 22% жінок. Такі гасла підхоплюють салони краси, перетворюючи дискримінацію на інструмент маркетингу.
Початок спротиву
Водночас ще в минулому сторіччі стартувала боротьба з пропагандою нереалістичних або принизливих образів жінок. Американський журнал Ms. Magazine, який розпочав роботу в 1972 році, створив розділ із назвою «Без коментарів». У ньому передруковувалися особливо сексистські та образливі оголошення, а читачів заохочували зв’язуватися з компаніями, щоби висловити свою огиду.
Боротьба тривала і в Україні. У 2021 році Верховна Рада України врешті прийняла закон про сексизм у рекламі, який забороняє демонструвати переваги однієї статі над іншою у фізичному, інтелектуальному або соціальному аспекті, показувати стереотипні ролі чоловіка й жінки, насильство за ознакою статі, а також тіло людини як сексуальний об’єкт.
Цей закон уже почав працювати. Наприклад, один із провайдерів на Київщині розмістив рекламу із неоднозначними слоганами та зображеннями. Деякі білборди були розміщені прямо біля школи. Мешканці відреагували та подали разом із громадськими організаціями скаргу. Позив розглянули, й рекламодавцю довелося заплатити штраф у розмірі 20 тисяч гривень.
Фото — Ліга захисту прав жінок «Гармонія Рівних».
І якщо в рекламі ситуація з часом стає кращою, то в медіа сексуальна об’єктивація поки ніяк не регулюється. Дослідження Інституту масової інформації 2019 року свідчить, що 60% новин в українських онлайн-медіа містять сексизм. Цікаво, що за час моніторингу експерти не зафіксували жодної новини, яка б містила приклад сексизму щодо чоловіків, усі випадки стосувалися лише жінок.
Щоби перевірити, чи є в матеріалі сексизм, експерти радять замінити згадку про жінку на чоловіка. Наприклад, ось так звучатиме заголовок із попереднього зображення, якщо замість Міс Україна писатимуть про соліста гурту Бумбокс: «Андрій Хливнюк розставив ноги в ледве помітному бікіні: “ось це так форми”».
Впливає на поширення сексуальної об’єктивації й порно. Дослідження показує, що в порнороликах переважають сексуально об’єктивовані зображення жінок. Також виявилося, що частіший контакт із контентом сексуального характеру пов’язаний із більшим уявленням про жінок як про сексуальні об’єкти. Наприклад, у чоловіків, які часто дивилися порно, переважали такі упередження: «Немає нічого поганого в тому, що першочергово хлопчиків цікавить саме жіноче тіло» та «Несвідомо дівчата завжди хочуть, щоби їх переконали зайнятися сексом». У якості альтернативи в сфері кіно для дорослих з’явився напрям «етичного порно», де режисерки (так, це переважно жінки) демонструють більш реалістичні сексуальні стосунки, де партнери ставляться з повагою один до одного та отримують рівноцінне задоволення.
Як об’єктивація впливає на людей?
Американські науковці виявили, що жінки відчувають об’єктивацію у свій бік щонайменше один-два рази на тиждень. Окрім того, виявилося, що й чоловіки, і жінки сприймають сексуалізованих жінок як таких, що не мають певних людських якостей, наприклад, розумових здібностей та морального статусу. А ще, що наш мозок сприймає чоловіків як ціле, а жінок — як частини.
Сексуальна об’єктивація щодо жінок впливає безпосередньо на чоловіків. У них формуються упередження, які можуть ускладнити пошук «прийнятної партнерки», погіршувати якість стосунків та інтимного життя. Крім того, це може порушувати розвиток здорової сексуальної ідентичності, а подекуди навіть створює хибне відчуття орієнтації — з такою ситуацією якраз і зіткнулася Вікторія.
У жінок же це явище може спричиняти депресію, тривогу, низьку самооцінку та невпевненість у собі. Вони можуть відчувати надмірну зацикленість на своєму тілі та формах, сором та огиду до себе, поганий настрій. Жінки самооб’єктивують себе та намагаються відповідати «ідеальному» стандарту жінки. Для цього вони починають обмежувати себе у їжі, що з часом може стати причиною серйозних харчових розладів.
Об’єктивація також призводить до іншої стигматизації, а саме поширення бодішеймінгу, за якого людей дискримінують за їхню вагу. Тих, хто має більшу вагу, аніж канонізована, вважають нездоровими, ледачими та аморальними.
Самооб’єктивація впливає й на сексуальне життя дівчат — науковці довели, що ті дівчата, на кого більшою мірою вплинули такі упередження, можуть бути пасивнішими та частіше погоджуватися на секс без контрацепції.
Як закон регулює сексуальну об’єктивацію
Вікторія Карпа — юристка, правозахисниця, керівниця Центру «Юрфем: освіта»
Питання сексизму та сексуальної об’єктивації дуже важливе. Важливо звертати увагу на нібито дрібниці, на перший погляд, такі як сексистські жарти чи коментарі, адже існує теорія піраміди ненависті. Тобто все починається з упереджень та жартів, недоречних заголовків чи ілюстрацій, а завершується в результаті дискримінацією та насильством.
Ми вже казали, що в Україні є закон, який має регулювати ці питання, зокрема закон «Про рекламу». В його межах забороняється використовувати зображення тіла людини з метою привернення уваги, робити акцент на певних звуках, зображеннях або сексуальних стосунках, що ніяк не стосуються товару.
8 січня 2022 року в цьому законі набрали чинності оновлення, які забороняють також вказувати у вакансіях вимоги до кандидатів/-ок за ознакою статі, зовнішнім виглядом або іншими ознаками, не пов’язаними з умовами чи характером роботи.
Документ, який допоможе протидіяти сексизму та об’єктивації, — Стамбульська конвенція, яку нещодавно ратифікували в Україні. Цей юридичний документ пов’язує виникнення гендерно зумовленого насильства зі шкідливими стереотипами. І якщо переглянути її норми, то знайдемо там пункти, які зобов’язують країну вживати також превентивних заходів для викорінення гендерних упереджень.
«Для того, щоби викорінити сексуальну об’єктивацію, необхідно робити це комплексно. І займатися цим можуть усі — держава, правозахисні та громадські організації, медіа, рекламодавці, бізнес та звичайні українці та українки. Тобто, суспільство разом може виносити на повістку такі питання та боротися з цим явищем», — запевняє Карпа.
Як саме протидіяти об’єктивації?
— Скаржитися на мову ворожнечі в соцмережах.
Якщо бачимо сексистську рекламу або допис у Facebook і знаємо, що це є мовою ворожнечі, то можемо надіслати скаргу. До прикладу, це може стосуватися сексистського мему, який знецінює жінку, чи то реклами авто із моделлю у білизні, чи навіть такого заголовку новини: «Депутатка з’явилася зі звабливими локонами». У цьому випадку ми розуміємо, що це об’єктивація, адже жінку описують не як фахівчиню, а лише як окрасу, і відповідно акцентують на зовнішності, а не на професійних навичках.
— Надсилати скарги до спеціальних організацій.
Коли зустрічаємо недоречні вислови в медіа, то можна звернутися до Комісії з журналістської етики.
Якщо порушення в рекламних оголошеннях або вакансіях, то звертатися можна до Держпродспоживслужби, Індустріального гендерного комітету з реклами або Національної ради з питань телебачення й радіомовлення.
Також про будь-які випадки є можливість говорити на порталі «Повага» — у спеціальній формі всі охочі можуть повідомити про сексизм.
— Звертатися до профільних правозахисних організацій.
Вони мають юридичну підтримку та мають сприяти в оскарженні таких випадків, доводити факт дискримінації та надавати допомогу потерпілим.
— Кенселити дискримінуючі компанії/бренди/організації та не користуватися їхніми послугами/продуктами.
Звернення зі скаргою вимагає якихось активних дій, тому не всі люди готові витрачати на це свій час та ресурс. Але існує те, що може зробити кожна людина навіть без звернення до певного органу, — відмовитися від безпосереднього споживання контенту чи продукту того, хто несе такі меседжі, а також як мінімум висловити своє обурення в соцмережах.
— Впроваджувати стандарти в компаніях.
Для України така практика не є надпопулярною, проте деякі компанії все-таки займаються створенням внутрішніх документів, зокрема політик із протидії дискримінації та гендерно зумовленого насильства. Вони можуть стосуватися як внутрішніх, так і зовнішніх комунікацій.
Такі документи обмежують прояв сексизму або інших утисків — співробітники знають, що в межах їхньої компанії це заборонено, розуміють, куди поскаржитися та яким буде покарання порушників. Також вони мають знати, що на це дійсно звернуть увагу й не буде віктімблейдінгу — потерпілу не звинувачуватимуть у тому, що вона займається дурницями.
— Реалізовувати освітні формальні програми.
Важливо запроваджувати на формальному рівні теми, які захищають права людини, приміром, про гендерну рівність чи насильство. Тобто така освіта може бути на уроках у школах, факультетах в університетах. Про це мають знати всі, і насамперед ті, хто працюватиме із суспільством та великою кількістю людей, наприклад, майбутні журналісти чи маркетологи. Дуже часто сексизм чи утиски з’являються саме через незнання, що це неправильно чи дискримінаційно.
— Впроваджувати ініціативи у своєму закладі/організації.
Наприклад, в університетах це може бути група ініціативних студентів та студенток, які готові запровадити в межах свого факультету політику недискримінації, впровадити посаду студобмудсмена та погодити свої пропозиції з боротьби з об’єктивацією з деканатом чи ректоратом.
— Ініціювати заходи та проводити інформаційну кампанію.
Дієвими є методи публічного тиску — мітинги, протести, інформаційні компанії від організацій та відповідального бізнесу, який готовий продемонструвати свою позицію. Навіть коли ми просто виходимо на Марш жінок 8 березня з постерами «Ні сексизму» чи «Ні об’єктивації» — це теж важливий крок демонстрації суспільству того, що ми готові підтримати зміни в державі.
«Такі класичні методи є найбільш дієвими та практичними. Насправді за останні роки ми дуже просунулися в цьому напрямку. Прогрес є і він помітний. Тому разом із новими законами має значення ще, як далі реагуватиме народ», — вважає юристка, адже, за її думкою, насправді відповідальність лежить й на споживачах сексизму та доки хтось толеруватиме його, то він існуватиме в публічній площині.
Роль сексуального виховання
Повертаючись до тіктокерки Вікторії, то сексуальна об’єктивація жінок дійсно спрацювала для неї й у зворотний бік — у реальності дівчині завжди подобалися тільки хлопці, але зображення чоловічого тіла скоріше відштовхувало візуально. Тому зараз Віка вважає, що симпатія до тіла може бути максимально спотворена зовнішніми обставинами, тож не варто сильно на це спиратися.
«Зараз я розумію, що всі ці установки та упередження сформувалися в мене в голові, адже культура об’єктивації жіночого тіла всюди лунає у просторі. Такі ролі я зчитувала звідусіль — із серіалів дитинства, а можливо, навіть і з батьківських стосунків. Скрізь був наратив “жінка = об’єкт”, дуже гарний об’єкт», — резюмує дівчина. Хоча у школі, згадує вона, розказували про інтимні стосунки доволі відкрито, тому саме шкільні роки сформували для Вікторії доросле та адекватне сприйняття сексу.
Сім’я Віки не обмежувала її у чомусь й не диктувала «традиційні цінності», проте батьки не розмовляли з донькою про секс через власний сором. Наприклад, коли Вікторії було 7 років і вона запитала в мами, чи був у них із татом секс, то у відповідь почула «ні, не було!»
