Валерій Лавровський
06 июля 2023

Як фотографи знімали ядерні вибухи та їхні наслідки

У липні та серпні 1945 року людство спостерігало за ядерним випробуванням «Трініті» та використанням бомб «Малюк» та «Товстун», скинутих на міста Хіросіма та Нагасакі. Кадри з цих міст шокували весь світ, хоча фотографи не розуміли подальших наслідків перебування у зоні вибуху.

 

Деякі зображення намагались заборонити до закінчення американської окупації в 1952 році. Зрештою вони представлені всьому світу та стали аргументом для активістів, які ведуть кампанії про ядерне роззброєння.

 

Розповідаємо про історію цих кадрів.

Зображення — Артур Бондаренко.

Зображення — Артур Бондаренко.

9 серпня 1945 року 26-річний лейтенант Чарльз Леві зробив фото руйнувань Нагасакі на фотоапарат Fastax. Він перебував на борту літака B-29 The Great Artiste, який пролітав поблизу штурмовика Bockscar, що скинув на місто бомбу «Товстун».

Згідно з книгою історика Ліліана Ходдесона «Критична збірка: Технологічна історія Лос-Аламоса в роки Оппенгеймера, 1943–1945», спочатку Леві мав зафіксувати вибух із бомбардувальника Big Stink, але під час підготовки він випадково не взяв парашут і в результаті був змушений залишитися на аеродромі, щоб сісти на літак Bockscar, який був ближче до зони вибуху.

На зображенні видно гігантський стовп диму та сміття, що відривається від землі на 13 кілометрів угору. Вважається, що це фото стало одним із символів початку атомної ери. Зображення «гриба» стало культовим — від ілюстрацій на футболках до літератури, мистецтва та кінематографу. Та навіть емодзі зі смайликом, у якого ядерний вибух з голови.

У колажі використано кадр із серіалу «Твін Пікс» режисера Девіда Лінча.

У колажі використано кадр із серіалу «Твін Пікс» режисера Девіда Лінча.

Як розповів Чарльз Леві газеті Free Lance-Star, вибух був «різким і яскравішим, ніж подвійне денне світло всередині літака»:

«Ми бачили цей великий шлейф, який підіймався вгору, в небо. Він був фіолетовий, червоний, білий, усіх кольорів — щось на кшталт киплячої кави. Він виглядав живим. Ми всі були дуже налякані».

Як писало видання The New York Times, японський фотокореспондент газети Asahi Shimbun Ейічі Мацумото також знімав бомбардування Хіросіми та Нагасакі. У госпіталі Червоного Хреста поблизу Хіросіми він зустрів жертв, усіяних червоними плямами, а на усипаних уламками вулицях Нагасакі спостерігав, як сім’ї кремували своїх близьких просто неба. Спочатку Мацумото побачив багаття і припустив, що це для приготування їжі. Пізніше він зрозумів, що люди кремували своїх родичів.

Фото — Eiichi Matsumoto.

Фото — Eiichi Matsumoto.

У 1986 році Ейічі Мацумото зустрічався з радянськими фотографами, які знімали аварію на Чорнобильській АЕС. Вони запитали, який тип захисного спорядження він носив у Хіросімі та Нагасакі:

«Ви, мабуть, жартуєте», — відповів він. Мацумото та його колеги не уявляли, якими є ризики для здоров’я, тому носили звичайний одяг. На той час медики не до кінця розуміли наслідки від впливу ядерної радіації.

Фото — Eiichi Matsumoto.

Фото — Eiichi Matsumoto.

Деякі з цих зображень були заборонені до закінчення американської окупації в 1952 році. Протягом семи років після бомбардування фотографи ховали негативи від американських і японських чиновників, а зрештою їх виставляли в музеях та інших місцях по всій Японії. Вони також стали аргументом активістів, які ведуть кампанії про ядерне роззброєння. Однак у Сполучених Штатах фотографії стали відомими не одразу.

Докторант Техаського університету в Остіні Бенджамін Райт, який був одним з кураторів фотокниги «Спалах світла, стіна вогню» про бомбардування Хіросіми та Нагасакі, розповідав, що крім статті журналу Life за 1952 рік суспільна пам’ять про вибухи США була фактично затьмарена іншими конфліктами, зокрема війнами в Кореї та В’єтнамі.

Фото — Charles Levy.

Фото — Charles Levy.

Повернемось до часів початку атомних випробувань у 1940-х роках. Тоді вчені мали певні труднощі з вивченням зростання ядерних «куль»: вони розширювалися настільки швидко, що навіть найкращі тогочасні камери не змогли зафіксувати нічого, крім розмитого, надмірно витриманого кадру протягом перших кількох секунд вибуху.

Для вирішення цієї проблеми професор електротехніки Гарольд Юджин «Док» Еджертон з Массачусетського технологічного інституту винайшов камеру Rapatronic — пристрій, здатний захоплювати зображення безпосередньо після ядерного вибуху.

Ці одноразові фотоапарати могли зробити фото з точністю до однієї десятимільйонної секунди після вибуху з відстані близько 11 кілометрів, з часом експозиції всього десять наносекунд. На той момент типова вогняна куля вже досягла приблизно 30 метрів у діаметрі, а температура була втричі вищою за поверхню Сонця.

На ядерних полігонах потрібно було десять таких камер, оскільки кожна могла зробити лише одну фотографію⁠ — жодна механічна система просування плівки не була достатньо швидкою, щоб дозволити зробити другу фотографію.

На фото нижче — перше у світі випробування ядерної атомної зброї, здійснене 16 липня 1945 року в штаті Нью-Мексико, США. Випробування було частиною «Манхеттенського проєкту». Проєктом керували американський фізик Роберт Оппенгеймер і генерал Леслі Гровз інженерного корпусу Армії США.

Кадри зробив фотограф Берлін Брікснер на відстані 9 100 метрів від вибуху, він  мав 50 камер із різними налаштуваннями, розташованих у різних місцях. Брікснеру доручили зафільмувати вибух на 16-міліметровій чорно-білій плівці з будь-якого ракурсу, відстані та з будь-якою доступною швидкістю. «Звуку не було! Все відбувалося в абсолютній тиші», — розповідав Брікснер в інтерв’ю виданню Albuquerque Journal.

Фото — Berlyn Brixner.

Фото — Berlyn Brixner.

читайте также
Комментарии