Зображення — Артур Бондаренко.
Ще до Другої світової війни в Японії існувала тенденція прокладати електричні дроти під землею. Проте у післявоєнні часи влада вирішила залишити лінії електропередач над землею, щоб заощадити час, оскільки нація сподівалася на швидку відбудову. Це дозволило ефективно постачати електроенергію по всій країні, хоча всі інші комунікації залишалися під землею.
Однак деякі регіони все ж таки провели лінії під землею для збереження автентичності історичних районів. Зокрема, Кіото, Нара, Канадзава та багато інших туристичних міст.
Щодо інших районів Японії, то витрати, пов’язані з прокладанням ліній, а потім повторним підключенням до кожної будівлі вздовж траси, є значно вищими за прокладання над землею. Також для проведення підземних комунікацій необхідно розкопувати вулиці, що заважатиме місцевим мешканцям. А річ іде не про окремі вулиці, а про цілі міста та регіони.
Із середини 1980-х років японський уряд впроваджує заходи щодо заміни існуючої системи. Підземні електромережі менше піддаються впливу стихії, як-от вітер та сніг, внаслідок впливу яких може статися обвал стовпів на проїжджу частину.
За даними міністерства землі та транспорту Японії, станом на 2017 рік у японській Осаці лише 6% кабелів — підземні, а у 23 районах Токіо лише 8% підземних ліній. Для порівняння: в таких великих містах, як Лондон, Париж, Гонконг і Сінгапур, усі комунікації прокладені під землею.
Проте іншою проблемою переходу на підземну електромережу є землетруси. Після Великого землетрусу Ханшин у 1995 році виявилось, що підземні лінії важко ремонтувати. Якщо проблему з надземними дротами можна досить легко знайти та усунути, то пошук несправності під землею набагато складніший.
У разі затоплення або зсувів важче ізолювати пошкоджені ділянки підземної системи. Це може збільшити кількість часу, необхідного для відновлення електроенергії в пошкоджених областях. Зокрема, для цього потрібно буде перерити майже всю проїжджу частину, що ускладнить і без того проблемний рух після землетрусу.
Водночас після того самого землетрусу найбільш постраждалими районами виявились ті, які мають надземну лінію електропередачі. Повалені стовпи блокували дороги та не дозволяли машинам швидкої допомоги дістатися до постраждалих після стихійного лиха.
Однак у стовпів існують більш прості функції, як-от забезпечення вуличного освітлення, місце для розміщення карт чи адресних знаків. Це корисно для навігації містами Японії, де не всі вулиці мають відповідні знаки із назвами.
У 2015 році міністерство землі та транспорту повідомило, що не дозволятиме встановлення будь-яких нових стовпів електропередач уздовж доріг, які використовуються для евакуації та транспортування під час надзвичайних ситуацій. А у 2016 році прийнято закон про прискорення зникнення стовпів електромережі. З 2018 по 2020 роки Японія мала прокласти понад 1400 кілометрів підземних кабелів.
Проте будівництво затримується, й одна з причин — його висока вартість. За даними міністерства землі та транспорту, це коштуватиме приблизно 530 мільйонів єн, або 3,7 мільйона доларів за кілометр.
Ще одна проблема — тривалість будівництва. Для заміни опор необхідно також перенести водо- та газопроводи, зробити відводи інженерних комунікацій до окремих будинків. Від етапу проєктування до завершення будівництва інфраструктури може пройти до семи років.
У 2021 році міністерство оголосило про новий план щодо ліквідації 4000 кілометрів надземних кабелів по всій країні до 2025 року. Серед пріоритетних є дороги, що ведуть до об’єктів Всесвітньої спадщини та інших популярних туристичних місць. Притому щороку в Японії досі встановлюється близько 70 тисяч нових стовпів.
З часом телефонні стовпи та дроти стали так званим символом Японії. Це подобається багатьом місцевим мешканцям та туристам та зображається у сучасних витворах мистецтва — фільмах, мультсеріалах чи відеоіграх.
Деякі противники зносу стовпів аргументують його тим, що це зруйнує вже усталений ландшафт країни. Створювались навіть цілі кампанії проти зносу стовпів. Через всі плюси та мінуси двох систем японці досі не дійшли єдиної думки щодо надземної електромережі.
Деякі країни Азії також зіштовхнулися з цією проблемою, наприклад, вʼєтнамське місто Хошимін. У 2003 році місцева влада вирішила перемістити лінії електропередач під землю. Роботи розпочались із центральних доріг міста, а згодом перейшли до більш віддалених районів.
Загалом під землею прокладено вже понад 2200 кілометрів електропроводки на 195 вулицях Сайгону. До 2025 року міська влада сподівається прокласти ще 1300 кілометрів кабелю.
