Саша Лоскутов
31 мая 2023

Людський зоопарк. Як Захід самостверджувався на «екзотичних» народах та етнічних шоу

Протягом XIX та XX століття в західному суспільстві можна було зайти до зоопарку та побачити не тільки диких та екзотичних тварин, але і представників так званих примітивних етносів. Таким чином представники західної цивілізації у дусі неоімперіалізму самостверджувалися в тому, наскільки розвинена їхня цивілізація порівняно з іншими.

 

Тоді навіть наукове комʼюніті дивилось на інший світ як свого роду заповідник з недорозвинутими народностями та примітивним устроєм суспільства. Широку підтримку отримав соціальний дарвінізм — ідеологія, яка виправдовувала існування панівних класів чи націй їхньою біологічною перевагою. Це призведе у майбутньому до виникнення євгеніки, наукового расизму, фашизму, нацизму тощо.

Перші згадки про людські зоопарки належать до XVI століття. Наприклад, кардинал Іпполіто Медічі створив у Ватикані великий звіринець, де поряд з екзотичними тваринами демонстрували людей різних рас: маврів, татар, індіанців, турків та африканців.

Хоча практика показу представників інших етносів почала поширюватися ще за часів Христофора Колумба, який привіз до Європи зі своєї першої подорожі сім «індіанців племені Аравак». Або Амеріго Веспуччі, який доправив з Америки близько 200 тубільців.

Їх потім виставляли на ярмарках в Іспанії. Більшість з них не могли адаптуватися до чужого світу, незвичайної їжі, змиритися з тугою за батьківщиною або гинули від «європейських» хвороб.

У XIX столітті британський капер Вільям Дампір привез до Лондона з острова Мінданао татуйованого філіппінця на прізвисько Принц Джоло. Англичанин купив його разом з матірʼю, але вона не пережила морську подорож. Дампір за гроші демонстрував іноземця протягом трьох місяців, поки той не помер від віспи.

Пізніше фрагмент шкіри Принца Джоло з дивовижними татуюваннями вирізали та повісили біля сходів анатомічної школи Оксфордського університету.

А це Саарт’є Баартман — представниця народу кой-коїн з Південно-Західної Африки. Європейці прозвали її Готтентотською Венерою. Жінка мала стеатопігію — сильний розвиток жирового прошарку на сідницях, який генетично закладено в деяких народів Південної Африки та Андаманських островів.

Нідерландський солдат, з яким в неї були стосунки, вмовив Саартʼє поїхати до Європи заробляти показом свого тіла. Її виставляли як експонат на вечірках заможних людей і в приватних салонах в Лондоні та Франції. Так до самої смерті від невідомої хвороби в 1815 році.

Останки тіла неодноразово розтинали та вивчали, а потім виставляли в декількох музеях до 1970-х років.

Деякі перші виставки людей, які виникли у XIX столітті, були також частиною цирків чи так званих фрік-шоу. За гроші можна було подивитися на людей з незвичайними фізичними особливостями: які мали високий чи низький зріст, деформовані кінцівки чи корпус тіла, наявність волосся чи шкірні аномалії на всьому тілі тощо.

Розквіт же виставок «екзотичних популяцій» почався у 1870-х у розпал неоімперіалізму. Людські зоопарки демонструвалися у Нью-Йорку, Чикаго, Парижі, Гамбурзі, Лондоні, Мілані.

Найбільш відомий організатор «етнічних виставок», або ​​Völkerschau,  — німецький колекціонер диких тварин та реформатор зоопарків Карл Гаґенбек. У 1874 році він створив «Лапландську виставку», де показував групу саамів разом із тваринами та рослинами, нібито відтворивши природне середовище народу.

«Експонати» були одягнені в народні костюми. Вони повинні були демонструвати свій спосіб життя, мистецтво та ремесло. Гаґенбек закупив оригінальні намети, сани та навіть північних оленів — для більшої автентичності.

Публіка була в захваті, переконавшись, наскільки малочисельний фіно-угорський народ відрізняється від «цивілізованої» Пруссії. У 1876 році Гаґенбек відкрив «нубійську виставку», а в 1880 році — «виставку інуїтів».

Його приклад наслідував паризький парк атракціонів, який провів аналогічні експозиції у 1877 році. Кількість його відвідувачів зросла до мільйона. Всього ж провели 35 етнологічних виставок.

Більшість народів походила з Азії: Цейлону, Самоа та Індії. Зустрічались і африканці: з Сомалі, Нубії, Камеруну та Дагомеї. Але були виставки північних народів: ескімосів і лапландців.

Це пігмей Ота Бенга, якого виставляли у зоопарку Бронкса в Нью-Йорку разом із мавпами та іншими тваринами. Конголезький пігмей жив у клітці з шимпанзе, а потім з орангутангом та папугою, стріляв з лука.

Його придбав в африканських работорговців у 1904 році доктор Семюель П. Вернер із Південної Африки. Ота демонстрували як представника примітивного народу та називали «відсутньою ланкою» еволюції.

Виставку незабаром закрили через протести священнослужителів. Ота дозволили гуляти зоопарком, де з нього глузувала відвідувачі. Згодом Бенга забрали до притулку кольорових сиріт, потім він працював на тютюновій фабриці, планував повернутися до Конго, але почалась Перша світова війна. Ота впав в депресію та покінчив життя самогубством з вкраденого пістолета.

Наприкінці XIX століття людські зоопарки почали проводити по всьому світу та навіть на Всесвітніх виставках.

У 1883 році вихідців із Суринаму показували на Міжнародній колоніальній та експортній виставці в Амстердамі, у 1887-му — корінне населення ігоротів у Мадриді в людському зоопарку в новозбудованому Кришталевому Палаці. У 1896 році сотня корінних американців сіу жила у зоопарку Цинциннаті три місяці, у 1904-му — понад 1100 філіппінців на Всесвітній виставці в Сент-Луїсі. Це не повний список.

Наукове співтовариство вважало такі виставки «освітніми» для населення. Вони доводили, що європейці та американці «еволюціонували» до «вищого» життя.

Демонстрація народів не тільки ображала честь і принижувала корінні народи, а й сприяла укоріненню наукового расизму, який класифікував різноманітні етноси за шкалою цивілізованості: від людиноподібних мавп до західноєвропейців.

Втім, не всі схвалювали такого роду зоопарки, вважаючи їх принизливими та негуманними. Перші протести проти людських парків відбулися у 1903 році в Осаці, де проходила виставка корейців і окінавців у «примітивному» житлі. Ініціатори протесту — уряди Кореї та Окінави.

Взагалі ж людські зоопарки почали зникати з ярмарок, фестивалів тільки після Першої світової війни. Остання відома виставка пройшла в Брюсселі у 1958 році, де демонстрували мешканців села у Конго.

читайте также
Комментарии