Олександра Подгорна; редакторка: Таіна Федосеєва
18 апреля 2023

Не радянський спадок, а спадщина України. Як проєкт «Кінцева» збирає мозаїки на зупинках

Олег Левій, дослідник і популяризатор монументального мистецтва, створив проєкт «Кінцева» — у тіктоці, інстаграмі та телеграм-каналі він збирає світлини та історії зупинок громадського транспорту з різних куточків країни. Ми розпитали, які незвичайні мозаїки зустрічалися та чому багато хто вважає непотрібним радянським спадком усе, що він намагається зберегти.

«Це не радянський спадок, це цінна культурна спадщина України. Тому я називаю їх “українські мозаїки доби совєцької окупації” або “українські мозаїки совєцької доби”. Власне, для початку ми маємо змінити парадигму сприйняття цього виду мистецтва», — розповів дослідник.

Далі — слова Олега.

Таку творчість породжували виклики часу і, як і в будь-якому виді мистецтва, бажання показати свою ідентичність. У 1955 році зʼявляється постанова «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві». Починається архітектурна реформа, цілі квартали, райони, міста забудовуються однотипними панельними будинками.

Щоб трохи урізноманітнити всю цю сірість, відроджується мозаїка. І саме тоді вона починає набувати дійсно монументальних форм. Тобто мозаїка часто була такою собі квіткою серед бурʼянів.

Тут вже виникає питання, як її можна не любити? Вона прикрашала простір, і місцеві її направду любили, знаходячи якусь віддушину в ній. Ось, наприклад, відома львівська мозаїка «Море і риби» на колишньому магазині «Океан» на вулиці Володимира Великого.

Фото з фейсбук-сторінки Юрія Рудого. 

Фото з фейсбук-сторінки Юрія Рудого. 

Після того, як забудовник зруйнував мозаїку, місцеві вийшли на протест, і згодом влада змусила відновити витвір. Це прецедент, коли громада відстояла, здавалось би, «совєцьку» спадщину, але насправді українську, бо автор Володимир Патик був львівʼянином і створив багато мозаїк у місті. І, власне, автор зображував дух доби. Такий був час, і ми не можемо на це повпливати.

Мозаїки на зупинках часто облаштовувались як дипломні роботи студентів-монументалістів або як практика. Максимально цікаво усвідомлювати, що студенти тоді робили дійсно якісь такі речі, якими захоплюються зараз тисячі людей і намагаються їх зберегти.

У соцмережах до «Кінцевої» ставляться переважно позитивно. Особливо ті люди, які трохи розуміються на цінності збереження спадщини загалом.

Однак поза «бульбашкою» є дуже багато тих, хто каже різні речі, починаючи від «та це ж звичайна стара мозаїка» і закінчуючи «совєцька пропаганда, яку потрібно знищити».

Однак, мені здається, ми з кожним днем стаємо все більш свідомою нацією, яка готова до прийняття і осмислення.

Чи потребує переосмислення радянське мистецтво? Знову ж, що таке «радянське мистецтво»? Для мене це якісь суто ідеологічні твори. Все інше — українське мистецтво, яке лише співпало в часі з тим, що СРСР окупував нашу країну. Митці крутились як могли. Думаєте, монументалісти в 60-х, коли почало відроджуватись мистецтво мозаїки, не знали про те, що таке Союз? Після промови про розвінчання культу Сталіна і визнання його злочинів навіть найтвердолобішим стало зрозуміло, що Союз — тюрма, і влада тут вчиняє злочини.

Чи мали митці палке бажання творити ідеологічні твори? Ні. Але вони мусили, бо треба було на щось жити і взагалі жити хотілось.

Але якщо говорити про мистецтво мозаїки на зупинках, то там вони взагалі позбавлені ідеологічного змісту і майже завжди їхні сюжети зображують безмежну любов до того краю, де вони розташовані.

Тому не треба переосмислювати. Я б сказав, нам треба просто досліджувати і прийняти. Досліджувати добу, життя митців. Бо про них нам ну майже нічого невідомо.

От наприклад, сьогодні я дізнався, що існує легенда, наче дисидентка Алла Горська, яку вбила совєцька влада, також упорядкувала одну зупинку мозаїкою десь на Донеччині. Тож і її зупинку ми теж назвемо пропагандою, яку потрібно знищити? Чи навпаки: це мозаїчні памʼятники боротьби проти пропаганди та ідеології. На жаль, ми не можемо розповісти історію кожного автора зупинки, щоб всі зрозуміли, що він боровся, а не працював на владу. Бо тоді не прийнято було підписувати роботи.

Тільки досліджуючи і порівнюючи приходить розуміння, що це зроблене українцями, про українців і для українців.

Ми зараз як нація в активному пошуку ідентичності. Вишиванка, борщ і червона калина вже мало кого влаштовують. Люди хочуть копати глибше і знати більше. Вони хочуть асоціювати себе з чимось вагомішим. І ті, хто справді копає і досліджує, розуміють, що мозаїки і мистецтво, яке утворювалось під час совєцької окупації,— це те ж саме, що й вишиванка раніше. Кожній добі — своє мистецтво.

Жінки в національному вбранні на мозаїчній зупинці. 

Жінки в національному вбранні на мозаїчній зупинці. 

Напевно, найбільш гарні і незвичні для свого часу мозаїки на Буковині. Це різноманіття стилів. Наприклад, ось абстрактна мозаїка. Для Союзу це максимальна рідкість, бо воно далеко від соцреалізму і дуже яскраво. В цьому регіоні місцеві значно краще ставляться до таких зупинок — їх ремонтують, міняють дах, щоб зупинка не протікала, але не нищать самі мозаїки.

В оформленні автобусних павільйонів поширені ті ж сюжети, що й загалом в усіх мозаїках: люди і їхня праця, спорт і дозвілля, історія, рідше наука. Але є свої особливості: мозаїки автобусних зупинок зазнавали менше цензурного впливу. Тому поширеними є й національні мотиви: орнаменти вишивок, писанок, одягу, різьблення по дереву тощо. Наприклад, в селі Нижня Стинава на Львівщині зображений орнамент місцевої опільської вишивки.

Також поширеними сюжетами є пейзажі та зображення флори та фауни, притаманних місцевості. Тобто якщо біля села є ліс — то автор цілком може зобразити дерева, тваринок, гриби. Якщо село славиться своїми врожаями — автор зображує поля і сюжет від посіву до збору зерна.

 

Досліджувати саме цей компонент інфраструктури міст та сіл мене надихнули подорожі на ровері та захоплення модерністською архітектурою. А ще, напевно, те, що це певний виклик для мене — є щось гарне і цінне, а його знищують.

Я не хочу, щоб так було, я хочу, щоб гарне лишалось. Я хочу, щоб ми досліджували себе в тому числі і через ці зупинки, я хочу, щоб, коли Україна стане частиною ЄС та сюди приїдуть туристи, вони побачили цю унікальну складову нашої історії. У них такого немає. І це те, що буде приваблювати.

читайте также
Комментарии