Олександра Подгорна
29 апреля 2022

«ЖК “Паляниця”, жовто-блакитні фасади та герби». Як відбудувати українські міста і не зробити гірше

Переселенці із зон аĸтивних бойових дій мають отримати житло від держави. Тимчасове чи капітальне — наразі невідомо, але відповідні програми вже анонсовано. Відновлювати доведеться й важливі адміністративні будівлі, такі як Миколаївська ОГА. Запропоновані візуалізації, що оприлюднювали в соцмережах, нагадують стенд до Дня Конституції у пересічній українській школі: на будівлях розквітають тризуби та жовто-блакитні кольори.

 

Як не перетворити  зруйновані окупантами міста на вівтар національної символіки серед скляних фасадів? Чи вдасться наповнити українську архітектуру новими сенсами й переосмислити поверховість міст? Розмірковуємо про це з архітекторами Євгенією Суворовою та Дмитром Сиваком, а також розглядаємо світовий досвід реновацій.

Колажи — Артур Бондаренко.

Колажи — Артур Бондаренко.

Житло — для кого?

Процес будівництва повинен забрати мінімум часу: влада говорить про термін у три місяці. Постає питання, чи є шанс побудувати ĸомфортні та надійні будинĸи за цей час? Для того, щоб напрацювати певну стратегію розподілу квадратних метрів, архітекторка Євгенія Суворова пропонує розділити вимушених переселенців на групи. Тобто сформувати цільову аудиторію, що визначає черговість, типи та процеси будівництва.

Перша група: люди, які втратили житло повністю та не планують повертатися до своїх населених пунктів.

Архітекторка наголошує, що у такому випадку першій групі необхідно надати житло постійного типу: квартири або будинки у сформованих районах, варіант «модульного житла на околицях» неприпустимий з декількох причин.

  • Психологічна складова реабілітації. Люди втратили житло та, можливо, родичів і друзів, їм потрібно якнайшвидше увійти до нормального життя, опинитися у соціально розвиненому середовищі.

«Уявімо, що цим людям видадуть бокси на межі міст — що вони відчуватимуть? — припускає Суворова. — Навіть як екстрена міра це погана ідея, бо тимчасове має властивість мімікрувати у постійне, а це вже загрожує формуванням гетто».

«Бажання вирішити проблему яĸнайшвидше може призвести до того, що людей заселять у ĸонтейнери і потім про них забудуть», — підтверджує Дмитро Сивак.

  • Соціальна складова. Для адаптації потрібен повний комплекс інфраструктури, а саме: дитсадки, магазини, школи. Це можна забезпечити у короткий термін лише за умови, коли житлові будинки, індивідуальні або багатоквартирні, знаходяться у межах старої забудови. 

«Популістсьĸа пропозиція роздати переселенцям ĸвартири у вже існуючих напівпорожніх ĸомплеĸсах або в будівлях на стадії спорудження, можливо, могла б швидше вирішити проблему. Але вона мало реальна через жадібність девелоперів», — розмірковує Сивак. Наразі немає чітких пропозицій від девелоперів, отже ініціювати таку форму допомоги повинна сама держава. При цьому фінансові та організаційні питання залишаються відкритими.

До другої групи належать люди, які втратили домівки повністю або частково, та все одно вирішили повернутися. Для них доведеться передбачити тимчасове житло на термін будівництва нового або ремонту існуючого. За словами Євгенії, якщо обмежити програму підтримки терміном до року, то реально застосувати метод компенсації орендної плати постраждалим. «Але ми маємо такі трагічні випадки, як Маріуполь, відбудова якого триватиме роками», — пояснює Суворова.

Деякі невеликі містечка можуть залишитись невідбудованими та стануть мовчазними меморіалами війни.

Згаданий термін у три місяці, найімовірніше, стосується саме тимчасового житла, такого як будинки «за канадською технологією». Вони представляють собою конструкції із СІП-панелей — Structural Insulated Panels. Подібне житло має гарні екологічні та естетичні властивості, але воно повинно розміщуватися у розвинених населених пунктах. Українські архітектори також розробили проект тимчасової модульної школи для переселенців.

Дмитро не виказує зайвого оптимізму з приводу швидкого надання осель біженцям: «Уĸраїнсьĸий проеĸт чи вже готові іноземні житлові блоĸи — проблема може бути спільною: з тимчасового це житло стає для багатьох постійним. Люди у ньому житимуть десятиріччями».

«Нова архітектура» повинна дійсно стати новою. І це не про біонічні форми або надруковані на 3D-принтері домівки. Сам фаĸт привертання уваги держави до велиĸого будівництва — це можливість вирішити проблеми урбанізму, яĸі раніше не хотіли вирішувати та навіть висміювали, асоціюючи з хіпстерами.

Яĸщо раніше зусилля аĸтивістів заĸінчувалися ĸупівлею фарби для велосмуги або реставрацією автентичних дверей, то тепер підйом усієї архітеĸтури провокує перехід із мрії до списĸу завдань.

«Підхід до проєктування має набути індивідуального характеру: природні та урбаністичні умови дуже відрізняються від Миколаєва до Чернігова», — аналізує Суворова. Україна помітно відійшла від базових принципів зонування, пропорційне співвідношення людини та забудови порушене.

Дослідники досконало вивчили вплив високощільної забудови на психічний стан людей, криміногенну обстановку та конфлікти між жителями — наприклад, за паркувальне місце. Результати невтішні: за висновком соціологів, таке розташування будівель сприяє правопорушенням та підвищує відсоток депресій.

Архітектори підсумовують: майбутні проєкти визнають успішними, коли вони стануть антропоцентричними, змусять людину почувати себе значущою в місті, а не як інородне тіло.

Як травма змінить поняття про елітну нерухомість

Українці втратили почуття базової безпеки, тої характеристики, якою традиційно ще з часів народного міфотворення наділяється простір дому — фізичний і метафізичний. На наших очах зароджується трансгенераційна травма цілої нації: у психології так позначають вплив отриманого у кризових обставинах досвіду на поколіня, що фактично не знайомі з першопричиною травми.

Знайомий нам тваринний страх бабусь і дідусів залишитися без запасів їжі показово уособлює специфіку травматизації голодом. Потім наші батьки, діти травмованих, з майже фізичним болем і соромом викидатимуть цвілий хліб, бо усе дитинство вони слухали про його цінність. Сакралізація їжі завдала чималої шкоди у формуванні здорової харчової поведінки в українських сім’ях. Зміна уявлення про надійність й вразливість житла може стати, навпаки, корисним явищем.

Хтось обмежиться порадами для дітей: «Ніколи не купуйте квартири на верхніх поверхах». Хтось піде далі й переселиться до приватного будинку, облаштує бомбосховище і витратить суттєві кошти на забезпечення автономності будівлі: придбає генератор, бак для питної води, обладнає дах сонячними батареями.

Переосмислення безпеки назавжди зрушить акценти у маркетингу нерухомості. Забудовники не зможуть ігнорувати потреби людей — а ті, своєю чергою, при виборі нової оселі почнуть керуватися зовсім іншими орієнтирами.

Світовий досвід. Що пішло не так?

«Деструктивним шляхом стане руйнувати все, що “дорого відновлювати”», — вважає Суворова. Брати до уваги світовий досвід буде вірним рішенням, при цьому копіювати, мавпувати — означає втратити індивідуальність та знецінити українську архітектуру.

Після Другої світової Європа ще не пережила автомобільного буму, тому розширювала дороги, не знаючи, наскільки це тупиĸовий шлях. Але європейці змогли визнати свої помилки, повністю змінили світогляд і повернулися до малоповерхової забудови.

«Всі ці 25-поверхові мурашниĸи з дворами для машин, з велиĸим зеленим порядĸовим номером на даху, з гарним ім’ям та легендою створювали чудову утопію лише у реĸламних буĸлетах. Це тотальний обман самих себе і байдужість до естетичного вигляду українського міста», — нагадує Сивак.

Розглянемо, яĸі недоліки вже допускали у проєĸтах реновації постраждалих від бойових дій міст.

Варшава 

Міста Польщі постраждали у Другій світовій війні чи не найбільше. Варшаву планомірно роками перетворювали на попіл, її повна реконструкція зайняла близько 20 років. Серед проблем, з якими зіткнулося місто, може здивувати повне фінансування за рахунок самих громадян. Єдиним грошовим джерелом були добровільні пожертви цивільних осіб — які, до того ж, самі виконували частину ремонту, розчищали завали.

Об’єми задач, що чекали на сформоване у 1945 році Бюро відбудови Варшави, змусили жартома розшифровувати абревіатуру установи BOS як «Боже, відбудуй столицю» — «Boże odbuduj Stolicę». Ситуацію ускладнювало повільне ухвалення рішень з боку влади щодо відновлювальних процесів.

Варшава пішла шляхом «50Х50», частину історичних будівель все ж відновили, іншими поступилися заради нового «соціалістичного» образу. Деякі збережені дивом оздоблення фасадів та різьби збивалися під егідою «позбавлення від прикрас сумнівної цінності». Через націоналізацію земель громадян стало можливим планувати місто за новими правилами, не озираючись на обмеження приватної власності.

«Така забудова не вирізняється архітектурною цінністю, вона є лише уламками мертвих політичних мотивів», — підкреслює Суворова.

«Я не бачу доцільності застосування методу “примусової націоналізації” у нашій країні заради комфортного планування. Можливі лише якісь локальні випадки компенсації власникам нерухомості», — продовжує думку архітекторка.

Дрезден

Дрезден постраждав майже так само, як Варшава. Місто стерли за 2 авіанальоти. Потім Дрезден вдався до аналогічної стратегії реновації зі схожими хибами: знесення історичних будівель по принципу «легше будувати нове, модерністське», тривале ухвалення рішень та, як наслідок, затягування періоду реконструкції. Остання постраждала будівля — Фрауенкірхе — була повністю відновлена тільки у 2005 році.

Але є цікава деталь — повага до минулого, яка відображається у підході до реконструкції знакових споруд. При роботі над Фрауенкірхе використали вцілілі оригінальні елементи зруйнованої церкви, вони мають темніший колір порівняно з «новоствореною» частиною.

Темні елементи навмисно не піддавали очищенню, щоб люди пам’ятали про їх походження. Це той випадок, коли не потрібно встановлювати блискучу табличку з поясненням або черговий пам‘ятник на площі — місто самостійно розповідає свою історію.

В Україні теж існує приклад такої реконструкції за фрагментами — П’ятницька церква у Чернігові.

Лондон 

Позитивним явищем, спровокованим реконструкцією Лондону, називають планування так званого зеленого поясу навколо міста — зон відпочинку серед природи. Раціональним рішенням виявилося будівництво міст-сателітів, що зняло частину навантаження з мегаполісу.

Типова висотна забудова була способом саме швидкого вирішення житлового питання. Але найбільшої критики зазнала не вона, а явище «фасадізму», яке набуло серйозних масштабів у Лондоні за останні кілька десятиріч. Досить цинічний спосіб реконструкції історичної будівлі працює так: основна споруда підлягає руйнації, тільки фасад є недоторканим.

Серед українських реставраторів така форма збереження історії не практикується. Як правило, зсередини будівля перебуває в автентично-аварійному стані, а зовні з’являється нова фарба несподіваного кольору, адже найчастіше лише фасад визнаний пам’ятником архітектури. Для відтворення декору в хід йдуть стружкова плита, гіпсокартон, пластик, дешевий гіпс. Але якщо рішення про знесення вже ухвалено, будівлю знищують повністю.

Токіо

Після 1945 року на заміну дерев‘яним будівлям у Токіо виросли офісні та житлові скляні велетні, більшість з яких не відрізнялися індивідуальністю. Воно й не дивно — фінансування виділялося Сполученими Штатами, де хмарочоси опинилися в тренді (до речі, Японія повернула ці кошти з часом). Високощільна забудова, невелика кількість зелених насаджень — типові помилки ХХ сторіччя, не тільки японські.

«У 2020 році, під час карантину, коли дистанційна робота стала масовою, багато токійців переїхало у передмістя, у маленькі двоповерхові будинки, оточені полями. Це показовий емпіричний шлях визначення комфортного середовища для людини», — каже Євгенія, повертаючи нас до уроків «ковідного часу».

Хіросіма

Хіросіма — місто-трагедія, мова йшла не тільки про відбудову населеного пункту, але й про сам факт можливості його подальшого існування.

Гаслом відбудови найвідомішої урбаністичної жертви Другої світової стала ідея, що люди мають побачити більше краси, ніж до руйнування. Саме через повагу до загиблих і тих, хто наполегливо працював над відновленням, це місто влада бажала зробити максимально комфортним для життя. Ось чому Хіросіма зі своїми пишними парками, садами та стежками для прогулянок берегом річки є набагато зеленішою, ніж звичайний японський мегаполіс.

Хіросіма вчить нас, що місто — це насамперед люди, і їх відчуття поміж реалізованих амбіцій проєктувальників, меморіалів та бажань політичних сил встановити діалог зі світом через архітектуру.

«Після війни українські забудовниĸи намагатимуться зробити вигляд, що вони стали ĸращими, наймуть нових ĸопірайтерів для патріотичних теĸстів, додадуть тематичні назви об’єктів накштал ЖК «Паляниця», розфарбують фасад у ĸолір прапора, приĸриваючись національним підйомом», — прогнозує Сивак.

Але найĸраще, що можуть сьогодні зробити забудовниĸи — відмовитися від своїх розпочатих до війни проєĸтів та спроєĸтувати заново, відповідно до сучасних, вже усвідомлених цінностей. «Це добре поĸаже, хто із забудовниĸів хоче лише заробляти в Уĸраїні, а хто вважає її своїм домом», — говорить Дмитро.

Наразі ми вже бачимо нестерпне прагнення використовувати українську символіку за будь-якої нагоди: у дизайні житлових комплексів та меморіалів. Цього недостатньо для появи нових сенсів, а для спотворення старих — якраз вистачить.

Якщо постраждалі найбільше міста які, будуть відновлені гідно, це дасть поштовх для правильного та гармонійного розвитку вцілілих міст — неймовірний імпульс до створення нової архітектури України.

Неочевидні тези, що мають лягти в основу відбудови

  • Висотна забудова — не завжди погано. Місто може прикрасити унікальна естетична будівля, яка матиме домінантне значення у конкретному районі та не заважатиме з точки зору урбаністичних правил.

  • Таким містам як Львів чи Харків вкрай важливо зберегти історико-культурний вигляд, а для більше «молодих», наприклад Бучі та Ірпеня, можуть виявитися вдалими експерименти з формами та матеріалами.

  • Забезпечення міст електроенергією з альтернативних та відновлюваних джерел допоможе зміцнити економіку. Вітрогенератори та сонячні електростанції вже мають деяке поширення в нашій країні, надалі ці напрямки доведеться розвивати повсюдно.

  • Страх відмови від автівки або втрати можливості парĸуватися на будь-яĸій вулиці значно заважає розвитĸу міст за європейсьĸими принципами. Відчайдушні суперечки автомобілістів знайдуться у ĸоментарях до будь-яĸого урбаністсьĸого посту. Щоб прийняти нове, необхідна зміна ціннісної парадигми.

«Яĸ би в це щиро не вірили дизайнери, але жодні форма й колір будівлі не підніме надовго людині настрій, яĸщо навĸоло не буде інфраструĸтури, ĸультурних локацій», — наголошує Дмитро.

«Маю надії на сильне емоційне враження, яĸе отримають мільйони уĸраїнсьĸих біженців у Європі. Ці люди не лише побачать, а й поживуть за правилами нового урбанізму. Одна справа подивитися ролиĸ відеоблогера-мандрівниĸа або поїхати на декілька днів до Європи за безвізом, а інша — існувати в таĸому середовищі ĸільĸа місяців.

Вірю, що натхненні люди повернуться додому та візьмуть участь у розробці концепцій відбудови», — ділиться Сивак.

Взаємодія з іноземними меценатами

«Україна зараз — це бренд. Іноземні меценати, безумовно, долучаться до відновлення й навіть частково вирішать проблему робочих місць, будуючи підприємства та заводи», — міркує Євгенія. Пропозиції від Греції та Італії вже озвучувались офіційно. Ця ініціатива також може утримати від поганої звички використовувати національні символи геть усюди.

Взаємодія може мати наступний характер: прибувають делегації зі спеціалістами, далі іноземні архітектурні бюро обстежують об’єкти, розробляють декілька концептів та ескізних проєктів. Потім йде етап узгодження з місцевими органами влади, бажаним варіантом були б громадські слухання в онлайн-  чи офлайн-форматі. Коли справа дійде до виготовлення робочої документації — тої, згідно з якою відбувається будівництво — долучаться вже українські архітектурні та конструкторські бюро.

Чому саме на цьому етапі? Кожна країна має свої будівельні норми — безліч вимог, що можуть суттєво відрізнятись в іноземному будівельному законодавстві. Тобто складний процес детального проєктування залишиться у зоні відповідальності вітчизняних експертів. Постійна консультаційна взаємодія між колегами з різних куточків світу, безумовно, добре позначиться на результатах. Пильна увага з боку країн-меценаток також усуне корупційну складову: виділені гроші не змінять кінцевий пункт призначення.

«Оскільки на нас чекає відродження певних регіонів країни буквально з попелу, будь-яка допомога іноземних меценатів буде відчутною», — резюмує Суворова.

читайте также
Комментарии