Колажі — Владислава Федосеєва.
Ми познайомилися, коли мені було 23, а йому 40, та досить швидко зрозуміли, що маємо взаємні почуття. Я не працювала на той момент через серйозну травму та проходила реабілітацію, довелося переїхати до мами із орендованої квартири — у хатніх справах я потребувала допомоги, особливо перші тижні після аварії, до того ж її оселя ближче до лікарні. Із грошима питання не стояло гостро, проте тривожність не дозволяла витрачати накопичення вільно та безтурботно. Взагалі моральний стан був важким. Із соціальним життям теж було складно — усе спілкування відбувалося у мережі, де ми й познайомилися, згодом зустрівшись. Я перераховую усі ці фактори, бо досі не розумію чітко, що могло стати передумовою того жаху, що розпочався через 2 роки. Не розумію, що зробило мене такою слабкою, чи я завжди була слабка.
І ось він, — уважна, ввічлива та цікава людина, — оточив мене турботою незнайомого досі рівня: займався питаннями мого здоров’я, брав на себе витрати на обстеження, шукав лікарів, зняв квартиру, аби я нарешті змогла добре спати.
Справа в тому, що мама не поважала чужий сон — гомін телевізору, грюкання посудом та метушня по хаті розпочиналися вже з шостої ранку. Ліжка в моїй старій дитячій кімнаті не було, лише диван, куди не покладеш необхідний через травму ортопедичний матрац. Отже орендована квартира дійсно вирішила багато питань та покращила якість мого життя, я відчула велику вдячність.
Тоді ми вже були парою та проводили багато часу разом. Я навіть запропонувала йому переїхати до мене, до цієї квартири, бо він все одно увесь час був поруч. До речі, він не працював в офісі та взагалі активно не займався бізнесом, пасивний дохід з кількох об’єктів нерухомості за кордоном складав досить велику суму — він мав кілька зустрічей на тиждень, інші питання вирішувалися дистанційно.
Чи бачила я червоні прапорці? Спочатку ні. Звичайний спільний побут, звичайний секс кілька разів на тиждень, ніяких табуйованих бажань. Іноді дратувала кількість розмов про зради та меркантильність жінок, але я пов’язувала це лише із розчаруванням в його колишній дружині. Ще один момент, який здивував: відверті розповіді про його статеву дисфункцію (здається, кілька разів він приймав «Віагру», але це скоріше був його страх, аніж реальність), та простатит, який йому діагностували, та лікування. Вже десь на четвертій зустрічі він журливо сповістив про це, а згодом кілька разів жартівливо повторював, що лікар йому так і каже:
«Знайди когось для сексу, це важливо у твоєму віці та з такою проблемою». Я тоді відповідала: «От лікар бовдур, жінка — це не річ, щоб нею для здоров’я користуватися».
Він погоджувався, зазначав, що натомість «знайшов для кохання».
Так, він наполіг, що буде сплачувати за житло — вже за наше спільне, але інші свої потреби я закривала самостійно. Через кілька місяців скінчилася реабілітація, я почувала себе значно краще та почала шукати роботу, ходити на співбесіди.
Тоді вперше почула обурення: «Чому ти не порадилася зі мною, якщо тобі замало грошей? Навіщо одразу бігти “працювати на дядю”? Я можу давати тобі гроші на будь-які витрати, що там тобі потрібно? Помада, тампони, з подругами поснідати?»
Шокувало, що моє життя в його очах складається лише з таких речей — косметики, побуту, «пустих балачок з подругами», як він любив підколоти. Але після сварки майже одразу почула вибачення та аргументацію, наче мені ще зарано йти працювати після травми, краще от, до прикладу, спорт, йога, хобі, прогулянки та поїхати з ним у подорож.
Я погодилася, бо важко працювала багато років зі старшої школи. Навіть соромно казати це — просто хотілося відпочити, побачити щось нове. Подорож затягнулася на 7 місяців, бо мій партнер несподівано розпочав продаж одного зі своїх об’єктів. Було безліч чудових моментів, я бачила в ньому чоловіка, який ніколи не зупиняється, захоплювалася його сприйняттям життя, це точно не був типовий аб’юзер.
Мої власні збереження вже складали максимум кілька сотень доларів, а екваторіальний клімат та відповідна їжа дивно вплинули на мій організм. В Україну повернулася з цілою купою проблем зі шкірою, ЖКТ, з’явився хронічний цистит.
Одразу вирішила піти працювати. Довелося знову пояснювати, що потрібен косметолог, що знову буду відвідувати лікарів та хочу купити автівку. Питань до мене вже не було, як і грошей на такі «надмірні» бажання. Його підтримка відчувалася як «дозвіл», але він запевняв, що вірить у мене, що усе зможу і маю чудові здібності. Нова робота в IT вимагала надзвичайної уваги, я поверталася з офісу виснажена та знову сідала за ноутбук, щось доробляла та працювала овертайм.
Але я повернула фінансову незалежність та водночас з цим відчинила двері в особисте пекло у відносинах.
На кожне запізнення мене вітали похмурим обличчям та мовчки відчиняли двері. Ввечері в ліжку, знаючи про мою потребу у тиші, він умикав телевізор, хоч я вже засинала. На мої прохання відповідали: «Ну то ж ти працюєш і втомлюєшся, а мені спати не хочеться, я лише у басейні був, що тепер — у стелю дивитись? Можу піти на диван, будемо спати окремо».
Далі гірше. Хронічний цистит взимку турбував ще частіше, накладаючись на інші гінекологічні проблеми. Партнер почав вимагати сексу майже кожен день, іноді зранку, коли поспішаю. Я щиро кохала цю людину та цінувала моменти близькості, лише тоді здавалося, що усе як раніше — легко та зрозуміло, без обурень та відчуження. Навіть раділа його бажанню, але через запалення бувало нестерпно боляче, і я просила зупинитися чи відмовляла одразу. Мене почали називати егоїсткою, яку турбує лише її власне здоров’я.
Питала: «А до чого тут твоє здоров’я»? Він казав: «Чоловікові необхідно задовольняти природну потребу, ти збуджуєш мене, це шкідливо, якщо не буде оргазму». Іноді його охоплювали ревнощі, тоді починалося: «Що, десь в іншому місці знайшла те, що не даєш мені?»
Також у відповідь на будь-яку мою розповідь про цистит він полюбляв поцікавитися із презирством, де ж це я таке підчепила. Через секунду вже міг поцілувати й пожаліти, підтримати: «Скоріше одужуй, моя дівчинка».
Після відмови зі мною припиняли розмовляти, проте якщо секс був, то ще добу гарантовано партнер посміхався, питав про роботу й готував сніданки. Через втому та постійно працюючий телевізор (цього ніколи не було раніше) я занурювалась у якийсь невроз. Вимикаючи нарешті звук, він міг дочекатися, коли я вже засну, та навалитися на мене, щоб розпочати статевий акт. При цьому повторював лагідні слова, затуляючи мені рота.
Коли він зробив так вперше, я чинила супротив, виявилося, що скинути з себе чоловіка із вагою, у два рази більшою за твою, досить важко.
Він сміявся: «Я що, свою жінку ґвалтую? Ти так про мене думаєш? Розслабся та отримуй задоволення, від тебе нічого не треба, розсунь ніжки». Пронизував пекучий біль, я давилася сльозами.
Зранку здавалося, що це був дурний сон. Він не міг таке зробити, це ж моя найближча людина, мій майбутній чоловік (ми вже заручилися та планували весілля). Він приготував сніданок і каву, у чудовому настрої щось розповідав, вдень побачила, що кинув на карту гроші, чого не робив вже кілька місяців.
Я повернула цю суму, було огидно та соромно, що дозволила учинити таке зі мною. Вдома ми поговорили, почула щось на кшталт «вибач, дуже тебе хотів, а ти ніколи не в настрої». Здається, я повірила, що один такий випадок не є критичним, ми ж давали згоду один одному раніше, він просто не розуміє, що саме в мене болить, я дійсно постійно у роботі. І пробачила.
Усе повторилося через тиждень. Я була настільки втомлена та знесилена температурою від пієлонефриту (хронічне запалення перекинулося на нирки), що супротив не чинила. Просто чекала, коли він закінчить. Потім довго плакала у вбиральні, він прийшов втішати мене та обійняв, сівши поруч на підлогу.
«Навіщо? Навіщо ти робиш це?» — все, що змогла спитати. Він відповідав: «Зрозумій, кохана, іноді треба поступатися, це важливо у стосунках». І все таким співучасливим тоном, із поблажливо схиленою в бік головою.
Я почала розмірковувати про розрив. Але як сказати йому, щоб оминути сварку на весь день? Я не можу не вийти на роботу, не можу не виконати зобов’язання у проєкті, бо знову не буде грошей. Згадувалися його розповіді про те, як він пошматував увесь одяг дружини та знищив усю її техніку, викинув коштовності та цінні речі на смітник після виявленої зради. Мені соромно, що вважала, наче жінка на це заслуговує у такому випадку. Наразі здавалося, що те ж саме він зробить і з моїми речами.
Тактика згоди на секс працювала — він не псував меня настрій наступного дня, займався побутом, не вмикав телевізор.
Одного разу я знайшла його аналізи у шухлядці та зрозуміла, що він знову відвідував проктолога. Тепер вже не здавалася такою абсурдною ідея, що він може використовувати мене як «профілактичний засіб».
Розпочалася пандемія. Усі співробітники моєї компанії мали працювати вдома, офіс зачинили. Тоді я зрозуміла, що мушу тікати з нашої квартири заради свого ментального і фізичного здоров’я. Це жахливо, проте почуття не зникли, я все ще бачила в ньому цю турботливу неймовірну людину, але нагадувала собі, що він робить зі мною. Я зняла квартиру в іншому місті, бо вже не була прив’язана до офісу. Страх перед ним став нав’язливим і липким, цього неможливо позбутися, хоч може й приводу тікати так далеко не було.
Через побоювання скандалу та його бурхливої реакції я вирішила розповісти двом колегам про свою ситуацію, хоч це було так принизливо та складно. Вони щиро підтримали мене та приїхали допомогти забрати речі, які я непомітно збирала кілька тижнів таким чином, аби за кілька хвилин усе звалити в пакети і винести. Усе сталося за годину: ось я кажу йому, що наші стосунки приречені, ось він починає кричати, яка я брудна хвойда, і ось вже мої колеги дзвонять у двері та ми виносимо речі.
Я довго оговтувалася від цих останніх місяців сумісного життя. Він скалічив мою здатність довіряти та почуватися у безпеці в стосунках. Кілька разів він намагався знайти мене, писав образливі листи мені у месенджерах та у соцмережах усім чоловікам, яких підозрював у спілкуванні зі мною. Ненавиджу себе за те, що вагалася так довго, та щаслива, що не одружилася з ним, пішла, поки не з’явились діти.
