У дитинстві розмов про вакцинацію, як і про секс, у нас не було. Батьки не говорили, я й не питала. У дорослому віці пояснили свою позицію тим, що раніше таких хвороб не існувало, тому вони не хотіли робити «зайві» вакцини, вірили, що я й так не захворію. Тато казав, що в їхньому середовищі не було прийнято щеплювати дітей.
Батьки активно займалися йогою і з приводу вакцин та інших речей радилися з тренерами.
У школі я бачила, що всі однолітки йдуть на вакцинацію, а я — ні. Мама казала, що в мене алергія і вакцинуватись не можна, це виявилося неправдою. Проби манту мені теж ніколи не робили. Єдине, що є, — слід від БЦЖ.
Дуже рідко я проходила медогляд разом з усіма, зазвичай мене просто забирали в цей день з уроків. За це я була вдячна, чесно кажучи, бо медогляди в школі — це жахливо принизлива процедура. Сподіваюсь, зараз дітей вже не роздягають всіх разом в одній холодній кімнаті.
Тобто у доросле життя я пішла із впевненістю, що базові дошкільні щеплення в мене були. Ну а відсутність ревакцинацій у підлітковому віці пояснювалась неіснуючою алергією. Мама підтверджувала це, коли записувала мене на гуртки та у школу.
Довідка є — тож щеплення є. Потім я дізналася, що довідки не купляли, їх виписували безкоштовно. Кумівство, родинні зв’язки та радянські традиції «робити для своїх» вирішували все навіть без грошей.
Зараз абсолютно впевнена, що фейкові довідки про вакцинацію — це злочин, це підробка медичних документів. І так, за це має бути якесь покарання. Кажу це, усвідомлюючи свою відповідальність. Треба було наполегливіше перевірити, чи є в мене щеплення — тут в першу чергу звинувачую себе. Я отримувала якусь швидку сумнівну нелогічну відповідь і не розмірковувала далі сама. Моє життя цілком і повністю крутилось навколо навчання та громадської діяльності, вакцинація не входила до кола першочергових питань.
Коли я захворіла, діагноз не могли поставити більше тижня. Коли все підтвердилося — це було шоком для багатьох. Мене фотографували в лікарні як «цікавий випадок».
Власне, припустили, що це кір, лише після того, як мій чоловік запитав напряму, бо є ймовірність, що я не вакцинована. Ми просто нагуглили симптоми й надивились страшних картинок. Незабаром «страшною картинкою» стала я. Перші симптоми з’явились десь за 1,5 тижні до повномасштабного вторгнення, вони були стандартними, я думала, що просто застудилась. Кашель, горло болить, температура, слабкість.
Єдине, що дивувало, це висип в роті на слизових оболонках. Такого в мене ніколи не було, тому пішла до лора, дорогою ще й впала та отримала струс мозку. Лор прописав мені лікування, але краще не ставало, через кілька днів увечері я почала задихатись.
Складалося враження, що горло розпухло, не могла ковтнути їжу. Вирішили почекати до ранку, але тоді я відчула, що очі якось чешуться. Наступного дня пішла до терапевтки і здала всі аналізи, які мені призначили, але кір все ще не припускали. Я перепитала лікарів, чи хтось ще бачить на моїх руках маленькі плямки. Проте ніхто, окрім мене, їх не помітив — сказали, що то параноя. Пізніше я робила рентген легенів, у дзеркалі побачила висип на грудях. Він миттєво поширювався, під кінець дня я вся вже була у плямах.
Мама визнала, що щеплення від кору в мене немає, коли я кричала від болю й просто з розуму сходила в очікуванні швидкої. Так, вона плакала, це складний момент.
Далі призначили крапельниці, перші кілька в лікарні — наступні вдома. Ми у підвал через це значно рідше спускались. Всі йшли, а ми з чоловіком та собаками вдома у коридорі, бо в мене крапельниця.
Ще десь 2 місяці лікувала ускладнення, трохи довше було складно займатись спортом, багато ходити із собаками. У мене починалась задишка та сильна втома. Жахливі висипи зійшли десь через 1,5 тижні і рани на обличчі зажили, але лишились маленькі коричневі плями, вони є досі і я не впевнена, що зникнуть колись.
Тепер планую зробити всі вакцини від найпершої, лікарі це дозволили. Наразі вже поставили від КПК, гепатиту, дифтерії, правця та кашлюку.
Щеплення від COVID-19 у мене давно є, треба робити бустерну дозу. Єдиний нюанс — мушу ставити майже все у приватній клініці, бо на паперах всі вакцини присутні. Це не обов’язок держави — вакцинувати дорослого від кору, від якого треба було щепитися ще в дитинстві.
Дуже люблю своїх батьків і розумію, що вони хотіли як краще, але все одно сильно злилась. Навіть не так через сам факт відсутності вакцин, як через брехню. Я б хотіла знати про це, щоб після 18 років піти й самостійно все зробити. Якби не війна, я б обурювалася значно довше.
Я була у тяжкому стані й не мала сил сваритись, це робив мій чоловік. Він дуже емоційний та перехвилювався за мене — накричав на батьків і вигнав їх з кімнати, коли вони визнали відсутність щеплення. Кір дав деякі ускладнення по гінекології, а ми дуже хочемо в майбутньому дітей. Зараз це болюче питання.
Батьки підтримали мене у публікації інтерв’ю. Вони вміють змінювати думку й визнавати помилки.