Авторка: Елеонора Чорноморченко. Редакторка: Олександра Подгорна

07 ноября 2022

«Результат нашої гарної роботи — це завжди чиєсь горе». Як працює пошуково-рятувальний кінологічний загін «Антарєс»

Собаки Павлоградського пошуково-рятувального загону «Антарєс» не мають вихідних — працюють і вдень, і вночі, і в дощ, і в сніг. А щоб не поранити лапи серед уламків, носять спеціальні шкарпетки та чобітки. Собаки допомагають знайти зниклих людей, дістати поранених з-під завалів та повернути додому тіла полеглих. З початку повномасштабного вторгнення команда повернула для гідного поховання понад 50 тіл, а комусь врятувала життя.

«Маяк» розпитав керівницю загону Ларису Борисенко про пошукові завдання «Антарєсу» та про те, як тренуються й живуть рятівники.

Усі фото — Павлоградський пошуково-рятувальний загон «Антарєс».

Чим займається «Антарєс»

Павлоградський пошуково-рятувальний кінологічний загін «Антарєс» почав свою роботу ще у 2008 році. Тоді собак готували для пошуку живих людей в умовах техногенного завалу та природного середовища.

Спочатку команда виїжджала на пошук людей за викликами рідних. Керівниця загону та кінологиня Лариса Борисенко розповідає, що найчастіше їм телефонували вже через 5–6 діб з моменту зникнення людей. Серед них були переважно літні бабусі та дідусі з втратами пам’яті та хворобами Альцгеймера або віковими деменціями.

«На жаль, часто траплялися випадки, коли пошуки починалися запізно й людина вже не була живою. З часом ми зрозуміли, що неодмінно маємо готувати собак універсальних, тобто тих, які зможуть шукати не лише живих людей, а ще й тіла загиблих», — ділиться Борисенко.

Зараз команда працює із запитами як цивільних, так і військових, проте виїжджає на виклики лише на основі офіційного звернення до поліції, ДСНС або командувань. «Антарєс» спілкується з правоохоронцями, які ведуть справу, долучається до матеріалів і починає роботу в супроводі представників цих структур.

За мирних часів команда також виступала на чемпіонатах світу для собак-рятувальників та їздила на екстремальні тести за кордон. Деякі песики навіть ставали віцечемпіонами світу. В першому для України чемпіонаті взяв участь собака загону з кличкою Антарєс “Чока”. «Це був легендарний собака, з якого все починалося. Зараз він зображений на всіх логотипах нашого загону. І, на жаль, з 2014 року його вже немає з нами», — розповідає керівниця.

Про команду та напрями роботи

З 2009 року «Антарєс» має каністерапевтичний напрям, тобто частина загону займається психологічною підтримкою людей, у тому числі з інвалідністю. Трохи пізніше, у 2013 році, команда почала активно готувати собак для пошуку тіл, а з початком війни в Україні у 2014 році розпочала навчання з пошуків решток під землею. Однією з найперших на цих завданнях була бельгійська вівчарка малінуа Спаркі-Шпуня. Їй майже 10 років, й зараз вона у цьому найкраща. За роки команда розробила свою авторську методику пошуку.

Зараз «Антарєс» виконує не лише роль кінологів, а ще й займається ексгумацією, тому їхня робота — знайти тіла, а потім їх правильно дістати. Також із 2017 року загін співпрацює з гуманітарною місією «Евакуація 200» Цивільно-військового співробітництва CIMIC та шукає тіла полеглих воїнів. Нещодавно цей гуманітарний проєкт отримав нову назву — «НА ЩИТІ».

«Насправді це нелегко — працювати з рештками та збором артефактів, однак надважливо для подальшої ідентифікації особистості. Деякі випадки справді надовго чіпляють. На жаль, результат нашої гарної роботи — це завжди чиєсь горе», — каже Лариса.

Кінологиня згадує, що за весь час роботи загін пройшов безліч випробувань, тож впевнена, що зараз тут працюють лише надзвичайно сміливі, сильні духом та потужні люди. Сама Лариса має психологічний, медичний та кінологічний фахи. Окрім того, всі в команді мають серйозну спортивну підготовку. «Багато хто з нас на цьому шляху знає, що таке стояти на краю. Водночас ми всі цінуємо життя й поважаємо смерть», — зазначає Борисенко.

Зараз постійно беруть участь у пошуках «13 з половиною» пошуково-рятувальних песиків. «Я кажу “з половиною”, тому що маємо нового собаку в команді, який поки тільки тренується. Їй лише пів року, але ми вже брали її з собою в складний пошук і вона давала нам позначки, за якими ми знаходили тіла».

Цікаво, що собаки настільки добре підготовлені, що можуть знаходити рештки навіть часів Другої світової війни. Також вони працюють на складних похованнях, деколи майже забетонованих. «В одній нашій пошуковій місії собака знаходив точку, під якою на глибині в 1,5–2 метри було поховання. Після його позначки ми запустили ківш екскаватора і знайшли рештки», — ділиться Лариса.

«Для мене сенс життя — зробити так, щоби кожна зникла людина повернулася додому, а кожна загибла — була гідно похована. Тіла людей не мають висіти на деревах або бути розкидані у якихось посадках чи на околицях доріг. Хоча, на жаль, це чисельні випадки».

Виконуючи своє завдання, собаки часто показують результати, які вражають. До прикладу, остання місія загону на Донеччину та Харківщину далася надзвичайно важко, однак знахідки дивували навіть самих членів команди.

«Собака раптово починає тягнути мене посадкою, я біжу за ним, поруч біжать і “матюкають” мене сапер і командир. Мені складно, бо собака важкий. За метрів 70 він раптом починає копати, й там справді знаходиться тіло нашого військового.

Або ж бувало, що собака наполягав на позначці в такому місці, де, на мій погляд, нічого не було. Коли я йому про це казала, то він повертався й ніби поглядом мені промовляв: “Відійди! У тебе немає такого носа”. І дійсно, за його міткою тоді ми знайшли залишки полеглого воїна.

Також траплялося, що собака прямо в багнюці від дощу почав підкопувати лапою і знайшов тканину, яка виявилася частинкою штанів загиблого», — пригадує керівниця.

«Для собак-рятувальників пошуки — це гра»

Готувати собак в «Антарєсі» починають із 2–3 місяців. Щоби досягати результатів, вони тренуються щодня — зокрема, на майданчику для занять у Павлограді, інших локаціях у місті та поза ним. Велику частину практики песики отримують у реальних пошуках.

Лариса розповідає, що не кожен собака може стати пошуково-рятувальним, і не кожен собака із пошуково-рятувальних може працювати з тілами загиблих. «Усе тому, що смерті бояться всі, навіть собаки. Наші — не виняток», — додає кінологиня.

За весь період команда пробувала брати в цей напрям багатьох собак, але частина з них не підійшла — ментально та психологічно. Як і людям, песикам просто було складно витримувати таке навантаження. «Ми працюємо тільки з собаками, які є сильні ментально та мають гарну генетику. До речі, не завжди це мають бути великі собаки — у нас у команді є навіть бігль і коргі, надзвичайно сильні представники своїх порід», — доповнює Лариса.

Після великої пошукової місії на Донеччині та Харківщині собаки позбивали собі лапи на завалах, однак через кілька днів після повернення стався теракт у Запоріжжі і вони знову поїхали на виклик. На місці були техногенні завали, що містили токсичне ракетне паливо. І хоча собаки були в чобітках, усе одно травмували лапи ще більше. Під дощем на скелях один із песиків ліз вгору та з’їжджав вниз, бо вже не мав сил, але шкрябався далі й давав позначки.

«Людям у Запоріжжі, напевно, було жахливо дивитися, як ми під дощем і в багнюці діставали м’ячики й починали бавитися з собаками. Люди не розуміли, що відбувається й чому ці “веселі” кінологи сюди приїхали. Але ми бачили, що собаки вже не мають ресурсів, і розуміли, що треба якось їх розважити», — розповідає Лариса.

Як живуть собаки поза роботою

У звичайному житті всі собаки живуть із членами команди у квартирах і будинках та навіть сплять з ними в ліжках. «Зараз я з вами розмовляю і гладжу Спаркі, яка зайняла моє крісло, а Белонна валяється поруч на дивані. Особисто в мене у квартирі живуть 4 собаки — дві бельгійські вівчарки та дві старенькі шелті, вони вже відпочивають, бо давно на пенсії. Одній із них 13, а іншій 16 років. Попри поважний вік, ми сказали нашому найстаршому псу Озіку, що він має пережити путлера», — розповідає кінологиня.

До вторгнення собаки практично кожен день харчувалися кормом вранці та яловичиною з овочами чи фруктами — ввечері. Зараз на викликах із цим часто виникають проблеми, однак коли йдуть посилені роботи, то м’ясо вони отримують завжди. Після виклику проходять деякий період реабілітації та відпочивають.

Як і звичайні собаки, рятувальні полюбляють смаколики. Лариса розповіла, що їх часто відправляють люди з усієї України, що її сильно зворушує. Також люблять гратися — проте лише з людьми, бо між собою їм цього не дозволяють. Кінологиня розповідає, що ці міри пов’язані з тим, що насправді такі ігри нічого доброго не несуть та часто можуть травмувати або ж навчити, що один пес домінує над іншим.

Коли собаки приходять до кінологів на тренування, то спеціалісти попереджають: якщо ви хочете, щоби собака працював з людиною, то і грати він має тільки з людиною. На тренуваннях в «Антарєсі» команда вчить людей та собак ще й правильно гратися. І робити це потрібно постійно та багато, бо гра — це основа підготовки.

«Наші собаки можуть бачити хоч 10 собак поряд, але не будуть цікавитися одне одною. А от коли побачать господаря, то заглядатимуть в очі та запрошуватимуть до гри. Хоча поспати одна на одній вони таки люблять», — ділиться Лариса.

Мета команди — зібрати «по крупицях» тіла загиблих та повернути їх рідним. Найчастіше з таким проханням звертаються матері загиблих воїнів.

На початку жовтня в мережі розлетілася світлина: мати чекає на узбіччі дороги на Донеччині, доки рятувальники та кінологи шукають у полі тіло її сина. До пошуків долучилася також команда «Антарєсу».

Лариса розповіла, що отримала вже в жовтні повідомлення від військових із текстом: «Великий привіт доберману Ханні». З частинки щелепи, яку знайшла Ханні, вивели ДНК-профіль, і він належить саме загиблому хлопцю.

«Знаєте, іноді здається, що якось важко, втома і все болить, але тоді я думаю: люди, яких ми шукаємо, віддали найголовніше за нас — своє життя. Так, ми тут і в нас болить, але якщо болить, значить, ми живі. А вони ні. Їхні близькі, зокрема мами, які їх народили та виховали, зараз чекають. І будь-яка втома або поганий настрій не мають значення, коли бачиш таке. Звідси й сили працювати далі», — пояснює Борисенко.

Як підтримують «Антарєс»

«Антарєс» працює як громадська організація, тож оплачує всі свої потреби на викликах самостійно. Однією з основних витрат є паливо, а оскільки команда велика та вирушає в складну дорогу, то для поїздок необхідний великий бюджет. Також частину витрат становлять ті самі чобітки для песиків, які, на жаль, деколи губляться та пошкоджуються.

Лариса розповідає, що після місії в Запоріжжі загону почали допомагати все більше та більше українців. Вони закрили на довгий час питання і з паливом, кормом та з чобітками. Також допомогли замовити в Словаччині спеціалізоване спорядження.

За три дні до вторгнення «Антарєс» також придбав собі автівку, кошти на яку зібрали українці. Щоб вся велика команда змогла виїжджати на виклики, рятувальники хотіли придбати ще і причеп, але з’ясувалося, що умови на сході країни жахливі — деякі дороги заміновані та розбиті, тож машина має рухатися акуратно та повільно. З причепом проїхати та розвертатися буде майже неможливо. Тому зараз команда хоче знайти більш маневрове авто, можливо позашляховик, і збирає на нього кошти.

Лариса ділиться, що за час повномасштабної війни вони отримали величезну підтримку від українців та мають цілий план на перемогу.

Кінологиня візуалізує: «Антарєс» поїде в тур через усі міста та регіони, які їм допомагали. «Залишається лише почекати й старанно працювати далі».