Колажі — Артур Бондаренко.
У процесі пристосування виробляються адаптації — способи справлятися з реальністю. І дуже важливо, щоб ці способи обиралися нами свідомо. Без участі вольових рішень психіка залишається віч-на-віч сама з собою і формує деструктивні адаптації.
Під час війни світ суттєво диформується, і це об’єктивний факт. Якщо людина при цьому в умовному порядку, вона відчуває дисбаланс зі світом. Дозволивши несвідомим стратегіям керувати усім процесом адаптації, людина також дозволяє організму підлаштовуватися під ситуацію — знайти найближчу точку балансу.
Розглянемо схему: людині і світу буває ок і не дуже. Поєднавши будь-яку з клітинок, можна отримати картину взаємин людини та контексту, в який вона потрапила.
Перший варіант: «я ок, і навколишній світ ок». Це баланс, рисочка горизонтальна.
Другий варіант: «я в порядку, світ не в порядку». Ця рисочка вже похила, наші взаємини з навколишнім світом перебувають у дисбалансі.
Третій варіант: «я не ок, а світ ок» — знову дисбаланс.
Четвертий варіант: «я не в порядку, і світу щось поганенько». Сумно, але баланс є.
Ми не можемо негайно «полагодити» світ, тому менш енергозатратно власноруч позбавити своє життя впорядкованності. Психіці доведеться неабияк зламатися для того, щоб опинитися у стані, співзвучному навколишньому жахіттю.
Якоїсь миті війна закінчується, світу «стає гаразд», а людині — ні. Вона залишається зі своїми деформуючими адаптаціями. Зворотне повернення буде більш складним. У якості неусвідомленої адаптації ми можемо, наприклад, почати отримувати задоволення від розглядання ілюстрацій, що лякають, або спостерігаючи процеси із застосуванням насильства. Чи це здорова адаптація? Безперечно, ні.
Знаходити задоволення в стресових обставинах або переставати вважати їх дивними — це природний процес пристосування до подібних умов і водночас найкоротший шлях у формуванні КПТСР (комплексного посттравматичного стресового розладу) та жорсткої деформації психіки.
Також по мірі звикання в людини зменшується інтенція — динамічна напруга в психіці, яка змушує рухатися до своєї мети. Коли зникає інтенція, ми зуповільнюємося. Ретикулярна формація, що отримує і обробляє інформацію про безпеку ззовні і у разі необхідності приводить всі системи організму у тонус, виділяє все менше енергії. Також виробляється та відповідно засвоюється менше дофаміну. Загалом динаміка у житті згасає. Зникає гостра необхідність щось змінювати — оскільки наш мозок вирішує вважати те, що відбувається, за норму. Втрата людиною контролю над власним життям, попадання в ситуацію безсилля дуже травмонебезпечні.
Тоді що треба робити?
Єдина тактика самозбереження — усвідомити та зафіксувати ситуацію «я ок, світ не ок». Взяти під контроль процеси, що відбуваються. Необхідно утримувати в фокусі розуміння того, що зі світом халепа, але мені треба спробувати бути в нормі. До речі, для цього нам потрібен неокортекс, у зоні відповідальності цієї частини мозку вищі когнітивні функції — мова, письмо, аналітика, все, що робить людину людиною.
Важливо чуйно поводитися з собою: з повагою ставитися до своїх бажань, не ігнорувати, а розуміти свої мотиви, свої відчуття та актуальні потреби. Бо все, що витісняється, накопичується і нікуди не зникає. Гарна терапія — взяти під контроль хоч щось і робити якісь дії на власний вибір, з власної волі. У форматі «роби все, що не заборонено».
Зберігайте при можливості ритуали з довоєнного життя. Сформуйте режим дня — наповніть його певною рутинністю, яка триматиме психіку в рамках. Завантажте мозок конструктивною діяльністю, наприклад, вивченням нової мови.
На все це потрібно багато енергії. А вона зникає, як тільки людина погоджується з тим, що «шалена ситуація — норма, і вона назавжди». Коли перестає ставити запитання «що я можу зробити, щоб це змінити?» та «яким буде моє життя, коли це закінчиться?»
Тому важливо будувати плани. План — це спроба змоделювати наше майбутнє, намітити ціль. Але важливо усвідомлювати той факт, що своє майбутнє ми насправді не контролювали ніколи.
Будь-які плани чи мрії не повинні бути директивними, а скоріше стати стратегією. Як план виступу на папері, який ми можемо змінювати у процесі промови.
Це допомагає структурувати думки і краще орієнтуватися у просторі, створюючи точки опори.
Варто уникати лише зайвої деталізації в тому, чого ми не контролюємо, — наприклад, у термінах, датах. Обдурені надії та очікування ранять, отже передбачайте простір для змін.
Корисне планування: накидати варіанти ремонту у вже купленому будинку, розробити технічні рішення.
Травмонебезпечне планування: намітити після війни купівлю будинку, точну дату угоди, дату весілля на власному подвір’ї. Саме такі невдалі поради з планування іноді дають коучі.
Як раніше, вже не буде, це не погано і не страшно. Насправді світ змінювався завжди. Коли зміни відбуваються повільно, ми дозволяємо собі це ігнорувати, а іноді такого шансу не випадає. Страшно стає через те, що мозок не любить змін, особливо динамічних, і всіляко намагається від них відкосити.
Зараз найкращий час усвідомлювати себе та почати розвивати емоційний та тілесний інтелект. Війна закінчиться, і нам буде зовсім не до того, щоб боятися.
