Колажі — Артур Бондаренко.
Чи справді з водою є проблема?
Попри те, що ми живемо у XXI сторіччі, проблема доступу до води все ще є актуальною для понад 2 мільярдів людей у всьому світі — це кожна четверта людина. Небезпечні джерела води стають причинами понад 1,2 мільйона смертей щороку. Для порівняння, ця цифра втричі більша, ніж кількість вбивств, та дорівнює кількості загиблих у ДТП у всьому світі.
Здебільшого проблема поширена в країнах з низьким рівнем доходу — там небезпечні джерела води є причиною 6% смертей.
У деяких регіонах, особливо в Африці на південь від Сахари, люди витрачають щодня на поїздки за водою понад 30 хвилин, а деколи — понад годину. І займаються цим переважно жінки та дівчата.
В Україні на початку нульових доступу до безпечної води не мали 16,3 млн людей. У 2020-му ця цифра становила вже 4,8 млн, тобто стала приблизно втричі меншою. Наразі ж ситуація знову погіршилася через повномасштабну війну — і тепер щодня ведуть боротьбу за питну воду приблизно 6 млн людей.
Проблема дефіциту води у всьому світі стає дедалі гострішою через перенаселення Землі, глобальне потепління та нераціональне користування природними ресурсами. За даними ЮНЕСКО, через зміни клімату до 2030 року глобальний дефіцит води може сягнути 40%.
До причин водної кризи відносять також виснаження підземних вод, поганий стан водної інфраструктури, зміну клімату (посушливі райони стають сухішими, а опади більш мінливими та екстремальними) та неправильне ціноутворення. Також причиною є ставлення людей до води, адже часто вони сприймають воду у якості продукту, що завжди можна купити, а не як обмежений природний ресурс.
«У всьому світі ціна води серйозно недооцінена. Зараз вартість отримання чистої води наближена до фактичної вартості послуг. Це є причиною її неефективного використання та призводить до неправильного розподілу води та відсутності інвестицій в інфраструктуру та нові водні технології, які допоможуть використовувати воду більш ефективно», — розповідає Лія Шлейфер, співробітниця Департаменту охорони здоров’я та довкілля Колорадо.
Як можна добувати питну воду
Здебільшого люди у світі отримують питну воду з поверхневих або підземних джерел. Поверхневі води збираються в струмках, річках, озерах і водосховищах. Підземні води розташовані під землею і їх отримують завдяки бурінню свердловин та викачуванню на поверхню.
Деякі країни із посушливими територіями не мають достатньо ресурсів прісної води у вигляді поверхневих вод з річок та озер. Так само обмеженими можуть бути їхні ресурси підземної води. Такий дефіцит прісної води потребує альтернативних рішень, наприклад опріснення води із морів чи океанів.
За даними Міжнародної асоціації з опріснення, в усьому світі у 2019 році працювали понад 16 тисяч опріснювальних установок, які виробляли об’єм води, що може забезпечити 300 мільйонів людей. Це велика кількість, проте цього все одно недостатньо, щоб подолати водну кризу.
Основна проблема такого методу полягає в тому, що технологія опріснення є набагато дорожчою, ніж альтернативні варіанти. Для опріснення води потрібно багато енергії, оскільки сіль легко розчиняється у воді та утворює міцні хімічні зв’язки, які складно розірвати. Окрім того, опріснення води залишає значний вуглецевий слід, а промислові опріснювальні заводи зазвичай потребують власних електростанцій.
«Опріснення потребує в 10 разів більше енергії, ніж будь-яке інше джерело води. Колись опріснювальні установки, побудовані в Іспанії, навіть вийшли з ужитку, адже фермери відмовлялися платити за високу вартість води, яку виробляли. Хоча є деякі хитрощі, які допоможуть зробити процес дешевшим. Наприклад, можна брати воду не з самих океанів чи морів, а з водоносних горизонтів, де вона є менш солоною», — розповідає Френк Рогалла, директор з інновацій в іспанській компанії водопостачання Aqualia.
Наразі найбільшими споживачами опрісненої води у світі є Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Катар та Бахрейн — ці країни використовують близько 70% світових потужностей. Серед інших промислово розвинених країн одними з найважливіших споживачів опрісненої води є Сполучені Штати, проте вартість технології не дозволяє використовувати її частіше.
Опріснювальний завод в Дубаї.
Як формуються ціни за воду
За статистикою, в Україні сім’я з трьох осіб використовує в середньому 10 кубометрів холодної води щомісяця. Проте насправді ціна в платіжках майже не містить оплати за саму воду як речовину, а складається із послуг постачання та водовідведення, тобто каналізації.
У різних регіонах України ця ціна коливається, а формує тарифи Національна комісія, яка державно регулює сфери енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Наприклад, в Одеській області на початку 2022 року ціна за воду становила 35,1 грн за кубометр, а в Закарпатській — 42,8 грн за кубометр.
Інколи ціни можуть коливатися в межах однієї області та відрізнятися залежно від водоканалу. Так, у Львівській області у «Дрогобичводоканалу» вона становить 43,3 грн за кубометр, а у «Львівводоканалу» 25,8 грн за кубометр. Така відмінність пов’язана з різними обставинами: доступом до води, цінами на електроенергію чи середньою зарплатнею в регіоні.
Що конкретно покривають платежі?
За даними «Київводоканалу», тариф на холодну воду складається з:
28% — заробітної плати співробітникам підприємства;
26% — коштів на оплату електроенергії;
12% — податків;
8% — витрат на інвестиційну програму;
6% — ремонтних робіт;
12% — інших витрат, наприклад, дезінфекції води, реагентів, пального чи операційної діяльності.
У більшості держав — членів Європейського Союзу основою для визначення цін на воду також є фактичні витрати на постачання води та водовідведення. Може здаватися, що чим вищий рівень життя в країні, то доступнішою та дешевшою має бути вода, однак насправді це не так.
Ціни в країнах із вищим доходом і вищим рівнем життя, як правило, також вищі, і вартість води — не виняток. Найвищі ціни на воду у Норвегії. У столиці країни Осло жителі платять 5,51 євро (приблизно 206, 3 грн) за кубометр. На другому місці Данія із тарифом 4,37 євро за кубометр (163,6 грн). Найнижчі ціни в Болгарії — приблизно 1,32 євро (49,4 грн) за кубометр.
Ціни між європейськими країнами можуть мати величезний розрив. Так, за підрахунками Smart Water Magazine, у 2020 році данці платили за воду на 8700% більше, ніж болгари.
Залежно від країни платіж за воду може містити додаткові елементи, як-от оплату за будівництво та обслуговування інфраструктури — резервуарів для зберігання води, очисних споруд і підземних труб, які доставляють воду до домівок і підприємств. У деяких країнах також є оплата за дощову й талу воду, яка стікає до комунальної каналізації. Наприклад, у Польщі вона становить від 0,05 до 0,5 злотих (0,39 — 3,92 грн) — залежно від наявності водостримувача.
Впливає на ціни й забрудненість води. Наприклад, у Нідерландах, щоб отримати питну воду, спочатку очищають забруднену поверхневу воду, а потім відфільтровують її через пісок у берегах або дюнах, а після цього відкачують та очищають для споживання. Підземні води також очищають від нітратів і пестицидів — на це потрібні додаткові кошти.
Окрім того, європейські водоканали зазвичай скеровують велику долю доходів на розвиток та модернізацію підприємств, наприклад, нове обладнання чи на будівництво водосховищ, щоби впоратися з періодами посухи.
Наразі єдиною країною світу, яка надає жителям безкоштовну воду у власних домівках, є Ірландія — усі витрати жителів повністю покриває громадський бюджет.
Якось у країні намагалися запровадити обмеження та ввести плату за воду, проте такий досвід виявився неуспішним. Спочатку у 2014 році Комісія з регулювання енергетики в Ірландії оголосила, що тепер об’єм безкоштовної води для людей становитиме 30 м3 на рік, а після стягуватиметься 4,88 євро/м3.
Потім у 2015 році водою в Ірландії почала займатися компанія Irish Water. Спочатку вона виставляла рахунки за воду та фінансувалася за кошти приватних користувачів, проте з часом люди почали відмовлятися сплачувати платежі та навіть виходили на протести. Внаслідок такої масової реакції у 2017 році плату за воду знову скасували.
Протест біля урядової будівлі у центрі Дубліна. Фото — Bloomberg.
Раніше безкоштовна вода була доступна також у Туркменістані — субсидії запровадили в країні ще у 90-х роках. Кожен громадянин міг споживати вдома 250 літрів безкоштовної води на день. Проте у 2019 році такі правила в країні скасували через фінансові труднощі.
Генеральна директорка компанії Sanitation and Water for All Катаріна де Альбукерке розповідає, що право людини на воду дійсно вимагає, щоби вона була доступною для всіх. Але це свідчить лише, що її вартість просто не мусить ставити під загрозу здатність оплатити інші основні потреби, на кшталт охорони здоров’я, їжі чи житла.
«Те, що вода є правом людини, ще не означає, що вона має бути безкоштовною для всіх, незалежно від їхньої платоспроможності. Уряди зобов’язані забезпечити всіх водою та санітарією за справедливою ціною. Проте надання цих послуг повністю безкоштовно позбавило б уряди та постачальників доходу, необхідного для підтримки, розширення та вдосконалення цих сервісів», — доповнила вона.
Де можна пити воду з крана та які є альтернативи
Хоча більшість людей у світі платить за водопровідну воду, проте її наявність в будинках не завжди свідчить, що воду можна пити. Безпечною вода з крана є у більшості країн Західної Європи, Канаді, США, Гренландії, Австралії та Новій Зеландії. В інших країнах краще вживати воду у пляшках. Небезпечними є Африка, Південна та Центральна Америка, більшість країн Азії та деякі країни Східної Європи (Україна в тому числі).
Більш детальний перелік країн із безпечною та небезпечною водою можна знайти на порталі для мандрівників World Trips. Інформація про якість води на цьому сайті базується на стандартах Центрів контролю та профілактики захворювань (CDC). Також центр має спеціальний інструмент Travellers’ Health Tool, який допомагає оцінити якість води в різних країнах.
Різні країни намагаються надавати доступ до безкоштовної води в межах громадських просторів. Наприклад, українці можуть вживати воду з міських бюветів. На території Одеси розташовано 16 бюветних комплексів із різним горизонтом свердловин — від 80 до 120 метрів. У середньому ними щодня користуються 45 тисяч містян.
В Києві нараховують 203 бюветних комплекси із глибиною свердловин від 90 до 340 метрів. Якість води в них контролюють спеціальні установи — зокрема, у столиці це «Київводфонд». Дані про всі санітарні перевірки громадяни можуть знайти на офіційному порталі.
Київська міська влада повідомляє, що за 2021 рік мешканці столиці змогли заощадити понад 160 млн грн завдяки споживанню води з бюветних комплексів. До 2025 року в місті планують збудувати нові артезіанські свердловини та повернути до робочого стану всі існуючі бювети.
Хоч і держслужби запевняють у повній безпеці та джерельній чистоті таких бюветів, багато комплексів мають проблеми не із самою водою, а з обладнанням та трубами, які потребують ремонту та можуть містити шкідливі мікроорганізми. Саме тому деякі експерти не радять її вживати.
В Європі, окрім бюветів, поширені також автомати та фонтани з водою. Наприклад, у Відні можна знайти приблизно тисячу алюмінієвих стовпів із написом «Trinkwaaser» — тут усі охочі набирають собі питну воду в пляшку. Також у будь-якому закладі міста можна пити воду з-під крана, адже прісна джерельна вода щодня подається в місто з двох водопроводів гірських джерел.
У Словаччині в кожному регіоні є кілька джерел мінеральної води, які відкриті для публіки та безкоштовні для пиття. Жителі часто наповнюють там свої пляшки.
Питні фонтанчики, встановлені прямо на вулицях, зустрічаються й у Британії, Німеччині, Італії, Північній Македонії, Франції. У Парижі в таких фонтанах можна набрати навіть газовану воду. Шукати джерела зручно на спеціальній мапі La Société des Fontaines Wallace.
В Україні подібні установки також є, але поки проєкти залишаються лише пілотними. Зокрема, шість фонтанів вже встановили в центральній частині Львова. Вода до них потрапляє міським водогоном із підземних джерел свердловин.
Поширені подібні фонтани і в США. Міжнародний сантехнічний кодекс країни навіть вимагає мати один фонтан на кожні 100 мешканців у школах та офісних будівлях.
Перші з’явилися тут ще в 1871 році. Спочатку в місті Детройт встановили сім громадських питних фонтанів, проте попит був настільки високим, що швидко додали ще дев’ять. Такий самий фурор це викликало і в Лондоні. З часом фонтани стали такими популярними, що воду звідти щодня пили майже 7000 користувачів. До 1879 року в британській столиці було майже 800 фонтанів, якими щодня користувалися 300 тисяч людей.
У Лондоні останнім часом почали встановлювати автомати з водою, щоби скорочувати кількість пластикових відходів. Таку екологічну мету має й Директива про питну воду від Комісії ЄС. Згідно з нею, всі європейці повинні мати доступ до чистої питної води, зокрема, в громадських місцях та закладах харчування.
За даними цієї Директиви, зменшення споживання води в пляшках допоможе господарствам у Європі заощаджувати понад 600 мільйонів євро на рік та скоротить кількість пластикових відходів на 25 мільйонів тонн.
На сьогодні Європейський союз не прийняв жодних законів, які б вимагали від установ у його країнах-членах надавати безкоштовну воду. Саме тому власники закладів роблять це на власний розсуд.
Чому люди обирають воду в пляшках?
Попри наявність альтернатив та безкоштовних джерел води, люди усе одно надають перевагу воді в пляшках. Дослідження показують, що в середньому люди платять за літр в пляшці в 500–1000 разів більше, аніж за водопровідний літр.
У 2000-х роках професор Каліфорнійського університету Джеймс Зальцман проводив лекцію та пояснював аудиторії, що громадське водопостачання сьогодні є безпечнішим, аніж будь-коли в історії. Проте на наступних заняттях він помітив дещо дивне. Замість того, щоб набирати воду у питних фонтанчиках, які були легкодоступними в закладі, половина класу принесла з собою воду в пляшках.
Упередження щодо безпеки води з громадських місць стали причиною того, що протягом останніх кількох десятиліть у країнах поступово зникають фонтани. Люди перестали довіряти їм навіть попри безоплатність води. Таке ставлення сформувалося ще у 1970-х і 1980-х роках, коли на ринку з’явилася вода в пляшках. Жителі почали надавати їм перевагу, адже вважали, що громадське водопостачання з фонтанів небезпечне і рідина звідти забруднена.
Причиною стала й реклама. Деякі виробники зображували воду, яка тече через громадські системи, небезпечною. До прикладу, на одній із рекламних листівок техаської компанії написано «Водопровідна вода — отрута».
Через такий агресивний маркетинг люди почали вірити, що вода у пляшках корисніша за водопровідну. Дослідження 2009 року показало: більшість людей вважають, що бутильована вода має загальні переваги для здоров’я. Найчастіше опитувані люди згадували, що користь організму приносять мінерали.
Проте насправді деколи вода в пляшках може бути навіть небезпечнішою. Інше дослідження Ради захисту природних ресурсів виявило, що у воді деяких брендів рівень потенційно шкідливих хімічних забруднювачів перевищує норму. Водопровідна вода ж, навпаки, регулюється більш суворо.
А пити два літри води на день обов’язково? Запивати їжу можна? Ці та інші питання про воду ми поставили вченій-біохіміку.
Що буде з водою у майбутньому
Вода — це дійсно базова потреба кожної людини, однак це і робить її дефіцитною. За прогнозами міжнародних експертів, половина світу зіткнеться з серйозною нестачею води до 2030 року, якщо її використання не буде «від’єднане» від економічного зростання. Це означає, що якщо люди й далі збільшуватимуть кількість виробництв та більше споживатимуть, то усе більше води необхідно буде, щоб задовольнити їхні потреби.
Однак є і хороші новини. Уряди, компанії, виробництва, сільське господарство та жителі в усьому світі вже усвідомлюють проблеми з водою та починають вживати заходів. Зокрема, встановлюють модернізоване обладнання, яке запобігає зайвим витокам води, переходять на більш екологічні добрива, збирають стічні води та використовують їх для отримання енергії, а залишки питної води використовують для зрошення зовнішніх зелених насаджень.
Також, щоб боротися з цією проблемою, ООН включила чисту воду та належні санітарні умови в список Глобальних Цілей Сталого Розвитку (SDGs), які були прийняті на саміті 2015 року. Це означає, що всі країни мають завдання — забезпечити наявність та раціональне використання водних ресурсів та санітарії для своїх громадян.
