Авторка: Олександра Подгорна; редакторка: Таіна Федосеєва
15 августа 2022

Врятувати дерев’яне мереживо Чернігова. Чи є майбутнє в архітектури без бетону?

Історично північ України — це дерев’яна архітектура з яскравими кольорами на стінах. Лісу вдосталь, клімат сприятливий, а самі будівлі чудово слугували роками теплим та екологічним прихистком для людей. У кожній області сформувався свій окремий стиль оздоблення, наприклад, Чернігівщина відрізняється пропильним різьбленням, а різьба більш об’ємна використовувалася переважно для вікон та карнизів.

 

Через великі архітектурні втрати часів Другої світової в Чернігові збереглось зовсім мало старих споруд, проте будинки з дерева, прикрашені всіляким декором й візерунками, все ще можна зустріти. Вторгнення росії знову поставило під загрозу збереження цієї пам’ятки. Проте чи варто боротися за домівки, матеріал яких настільки застарів? Чи це насправді так?

 

Розмірковуємо разом з реставратором, чи є майбутнє у дерев’яного мережива чернігівської архітектури або це вогненебезпечний пережиток минулого, доля якого — залишитися тільки на фото.

Колажі — Артур Бондаренко.

Колажі — Артур Бондаренко.

За часів Другої світової Чернігів зазнав значних руйнувань, як і після нападу росії. Тоді вважалося, що Чернігівщина буде глибоким тилом, який зможе забезпечувати фронт, проте події йшли за гіршим сценарієм.

23, 24 та 25 серпня 1941 року — одні з найстрашніших дат в історії міста, яка, до речі, нараховує понад 1300 років. У ці дні ворог скоїв нищівне бомбардування, що майже стерло з лиця землі сімдесят відсотків Чернігова, безліч людей загинуло — переважно в центрі та промзоні. Кілька тисяч дерев’яних будинків не постраждали і ще кілька десятиріч руйнувалися вже під впливом природних факторів. Із початку повномасштабного вторгнення окупанти дотримувались цієї ж тактики — намагалися перетворити Чернігів на палаючу руїну та прицільно обстрілювали цивільне населення, наприклад, черги за хлібом чи водою. Після облоги в місті почали розбирати завали, а реставрувальники взялися оцінювати масштаби пошкоджень.

Серед них був і Станіслав Іващенко, автор та керівник проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова» (ДМЧ), який вже кілька років документує дерев’яну архітектуру та займається її відновленням. На сьогодні команда ДМЧ налічує близько 25-30 людей, які допомагають з діяльністю проєкту в різний час та у різний спосіб.

Історичні будівлі, зокрема типова дерев’яна житлова архітектура, потребують великих зусиль та ресурсів для підтримки їх у належному стані. Справді, побудувати нове подекуди легше, а іноді ще й дешевше, ніж зберегти старе. Як каже Станіслав, найбільшою перешкодою на шляху збереження історичної забудови, і не лише дерев’яної, є людська байдужість — нерозуміння її важливості та надання цьому питанню низького пріоритету. Це твердження стосується як влади, так і пересічних чернігівців.

«Коли ваші батьки досягають літнього віку та починають потребувати спеціального догляду, дорогих ліків, ви ж не “зносите” їх, а намагаєтеся всіляко підтримати їхнє здоров’я. Чому так? Бо вони вам рідні, бо вони багато в чому сформували те, ким ви є», — пояснює Іващенко.

За його думкою, історичне обличчя міста теж формує особистість мешканців. «І це обличчя треба любити, поважати і берегти. Круто, коли місто дивиться на вас очима різних епох. У містах з багатим на різноманітним архітектурним середовищем зростають особливі люди», — акцентує Станіслав. Він визнає, що багато мешканців старих будинків дійсно мріють про сучасніше житло. Саме заради цього міста обростають новими кварталами, де архітектори змагаються за привабливість, якість та екологічність новобудов. «Проте осучаснення власних житлових умов зовсім не тотожне обкладанню різьблених дерев’яних будинків цеглою чи обшиванню сайдингом», — нагадує Іващенко.

Були й випадки, коли активістів ДМЧ запрошували самі власники, які прагнули зберегти свої будинки в оригінальному вигляді. З виготовленням і відновленням орнаментів безоплатно допомагає «Чернігівська політехніка», у розпорядженні якої є необхідні верстати. Процесом керує доцент кафедри машинобудування й деревообробки Сергій Бойко, який пише програму для верстата і власноруч вирізає трудоємкі елементи.

У 2018-му запрацював онлайн-музей «Дерев’яне мереживо Чернігова» — волонтери нанесли на карту майже 200 об’єктів, що мали особливу цінність, і ще близько сотні — з 14 населених пунктів неподалік.  Це привернуло увагу до проблематики збереження не тільки естетичного вигляду міста, але й безпосередньо осель тих верств населення, що не мають грошей для ремонту.

Як говорять про архітектуру з дерева у ЗМІ? Найчастіше у контексті реставрації чергової такої будівлі або її втрати через занепад. Гірше, коли на матеріал будівництва вказують через пожежу. В коментарях обов’язково порадять «знести нарешті всі халупи» та поскаржаться на їх сумний зовнішній вигляд, що не пасує великому місту.  В свідомості пересічної людини формується певне уявлення про такі споруди: по-перше, вони проблемні, по-друге, небезпечні, до того ж далекі від конвенціонально привабливого сучасного міського житла.

Дискусії щодо охорони й відновлення об’єктів дерев’яного зодчества виникають в суспільстві постійно — це стосується не лише України, але й скандинавських країн, Японії або США.

Безсумнівно, у дерев’яної архітектури є всі шанси зайняти гідне місце в сучасній концепції великих урбанізованих просторів. Грамотно поєднуючи архітектурне надбання різних поколінь, місто формує цікаве, різноманітне середовище, що живить людей, які в ньому знаходяться. В Чернігові можна спостерігати дивовижну ритміку фасадів, і це прикрашає загальну картину будь-якої вулиці. «Є маса розвинених країн, які зберігають історичну дерев’яну забудову, не дивлячись на пов’язані з цим складнощі. Німеччина пишається своєю фахверковою архітектурою, основною рисою якої є хитромудрі дерев’яні каркаси. Донині по всій країні можна знайти чимало будинків, зведених у XVI-XVII століттях та пізніше. За рахунок внутрішнього осучаснення, а також правильної обробки деревини ці споруди адаптують до потреб сьогодення, подовжують строки їхньої експлуатації та захищають від пожеж», — наводить приклад Іващенко.

У дерев’яних будинків Брукліна є власна сторінка в Facebook, а в Квінсі зберегли дерев’яну церкву, яка є найстарішою релігійною будівлею Нью-Йорка — Friends Meeting House (Old Quaker Meeting House), її заснували у 1684 році. В другій половині XIX століття на Мангеттені заборонили подальше дерев’яне будівництво через масштабну пожежу — тоді спеціальна захисна обробка матеріалів від вогню не була загальною практикою. Старі домівки поступилися місцем спорудам із цегли, а ще пізніше — з залізобетону, сталі та скла. Вціліло близько двох десятків дерев’яних будівель — розкидані по всьому острову, вони мають значущу вартість на ринку нерухомості, бо визнані унікальним відображенням минулого цієї локації.

Так само вагомою є історична архітектура Північної Європи та Балтії, де чимало маленьких містечок досі рясніють дерев’яними фасадами. Раума, розташована на березі Ботнічної затоки на південному заході Фінляндії, є найбільшим у скандинавських країнах містом із дерев’яними спорудами, які являли собою суцільну забудову. Місто сформувалося навколо францисканського монастиря середини XV століття, до цього ж періоду відносять багато збережених будівель. Незважаючи на пожежу, що охопила місто наприкінці ХVII століття, Раумі вдалося зберегти цілісність споруд центральної частини — Старої Рауми. Вона повністю занесена до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО ще у 1991 році. Своєчасний ремонт та догляд надав змогу залишити будинки придатними до експлуатації, жорсткий клімат та близькість до водойми значно не вплинули на стан дерева навіть за такий довгий час.

Крізь оптику війни більш помітними стали й труднощі Чернігова з розвитком освітньої сфери — а це безпосередньо пов’язано зі збереженням культурної спадщини. Наразі Чернігів складно назвати містом молоді. Війна, що спровокувала масовий виїзд населення, лише поглибила цю проблему.

«Якщо ми зможемо привабити велику кількість молоді та надати їй хорошу освіту, більшість з цих дівчат та хлопців залишаться у Чернігові та будуватимуть його майбутнє. Якісна освіта дозволить цим людям зважено підходити до вирішення локальних проблем, започатковувати власні справи, створювати нові робочі місця, ціннісно покращувати політичну арену та збагачувати культурне життя міста, — розмірковує Іващенко. — Саме вони зможуть продемонструвати довгоочікуване дбайливе ставлення до історичного спадку, бо дивляться на це питання з іншого ракурсу», — додає Станіслав.

Усвідомлення важливості збереження національної пам’яті, частиною якої є й архітектура, після війни може залишитися лише як орієнтир — не трансформуючись у новий напрямок роботи місцевої влади. Після початку активної діяльності ДМЧ дерев’яна архітектура стала чимось на кшталт бренду міста — про неї почали «говорити» офіційні сторінки держслужбовців у соцмережах та місцева зовнішня реклама. Ці джерела закликають відвідати Чернігів заради автентичних споруд, але реставраційні роботи дійсно цікавих ще й з туристичної точки зору об’єктів за бюджетні кошти не проводилися. Майже жодна дерев’яна будівля Чернігова не отримала охоронний статус.

«Поточна чернігівська влада вже не раз своїми рішеннями доводила, що збереження історії, зокрема архітектури, її не цікавить. Зруйновані ворогом знакові архітектурні об’єкти відбудують у короткостроковій перспективі, але це зовсім не означатиме якесь прозріння, внаслідок якого влада почне дбати про ті пам’ятки, які не були пошкоджені війною, але ще до неї потребували ремонту чи реставрації», — каже Іващенко.

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

читайте также
Комментарии